Жанр чарiвної казки є цiкавим i малодослiдженим українською фольклористикою. Водночас саме казки пiднiмають завiсу над таємницею людської психiки, нашого несвiдомого, яке виринає у сновидiннях, розщеплене на окремi образи. Не випадково, як пишуть захiдноєвропейськi та американськi фольклористи, чарiвнi казки легко запам’ятовуються: один раз їх почувши, легко вiдтворюємо сюжет. Десь на рiвнi пiдсвiдомого подiбнi iсторiї близькi нам, тому, слухаючи казку, ми нiби переживаємо своєрiдне пригадування колись знаного, вловлюємо закодований у символи досвiд.
Мета: розкрити основнi тенденцiї розвитку української лiтератури 20–30-х рокiв ХХ ст.; допомогти зрозумiти причини трагедiї талановитих митцiв у тоталiтарнiй державi; удосконалювати вмiння користуватися довiдковими виданнями i словниками, аргументовано доводити власну думку; розвивати iнтерес до лiтератури цього перiоду, бажання бiльше дiзнатися про долю та творчiсть представникiв «розстрiляного вiдродження».
Чинна шкiльна програма пропонує для текстуального опрацювання одну з найтрагiчнiших повiстей Григора Тютюнника «Климко». Розпочинаючи вивчати бiографiю письменника, не завадить наголосити учням, що Гр.Тютюнник рiвнявся на найбiльш драматичного у своєму художньому свiтовiдчуваннi Василя Стефаника, новели якого вражають невигаданим психологiчним трагiзмом. Сам Григiр Михайлович для себе зробив висновок: «Хоч би приблизно такого новелiста, як Стефаник, у свiтi досi немає».
М е т а: розкрити iсторичнi умови написання новели «Марiя», з’ясувати iдейну спрямованiсть та фiлософський змiст новели, простежити автобiографiчнi мотиви у створених образах; формувати вмiння аналiзувати експресiонiстський твiр, характеризувати його пiдтекст, дослiджувати символiчнiсть образiв, удосконалювати навички виразного читання прозового тексту; виховувати шанобливе ставлення до батькiв, спонукати замислитися над роллю кожної людини в iсторiї рiдного народу.
Тип уроку: урок вивчення нового матерiалу.
Останнiм часом у вiтчизняному лiтературознавствi активiзувався iнтерес до вивчення явища соцiалiстичного реалiзму (численнi статтi в перiодицi, окремi монографiї й дисертацiї, щорiчнi семiнари), який пiсля розпаду Радянського Союзу вважався таким мистецьким напрямом, про який варто якомога швидше забути, просто перегорнувши вiдповiдну сторiнку iсторiї лiтератури (це за умови, що бажання кидатися на нього як на червону шмату вже немає).
Одним iз завдань шкiльної лiтературної освiти є формування у свiдомостi вихованцiв цiлiсного уяв-лення про культурний процес. Результативнiсть i якiсть такої пiдготовки залежать вiд матерiалiв, що їх добирає вчитель до уроку. Важливим i безцiнним джерелом на пiдготовчому етапi до заняття є листи, щоденники, записники. Мемуарнi матерiали досить повно й усебiчно висвiтлюють постать письменника, його iпостасi. Учнi мають змогу «побачити» митця як майстра художнього слова, громадського дiяча, товариша, сiм’янина.
М е т а: з’ясувати причини та умови появи драматичної поеми «Бояриня», формувати в учнiв реаль- не бачення перiоду Руїни в життi українського народу; простежити, як крiзь призму особистого життя Степана й Оксани авторка розкриває трагедiю рiдного краю; схарактеризувати головних героїв; визначити жанровi та композицiйнi особливостi поеми; удосконалювати навички аналiзу художнього твору; розвивати самостiйне творче мислення; виховувати почуття любовi до рiдного краю, культури, мови, потяг до справедливостi, правди.
1. Роздуми над одним iз семи чудес свiту лежать в основi поезiї:
1. Художнiй засiб, за допомогою якого передається думка в поезiї «Contra spem spero!»:
«Я на вбогiм сумнiм перелозi
Буду сiять барвистi квiтки,
Буду сiять квiтки на морозi,
Буду лить на них сльози гiркi»
А. Метафора.
Б. Епiтет.
В. Анафора.
Г. Метонiмiя.
2. Леся Українка назавжди прощається зi своїм давнiм другом у поезiї
А. «Стояла я i слухала весну...».
Тарас Шевченко – неординарна та недосліджена повною мірою фігура в українській культурі. Більше того, він уособлює український архетип та символ нашого світогляду. Тому очевидно, що на формування образу впливали різні політики, намагаючись переписувати його біографію під свої амбіції та потреби. Саме тому в різні періоди можна побачити різну потрактовку образу Кобзаря. 100 років тому Шевченкові створили образ селюка, який далі нічого не чув і не бачив, позбавивши митця будь-якої європейськості. На цю невідповідність звернули увагу Іван Огієнко та Михайло Драгоманов.
