Пісня! Як багато значить вона в житті українця! У ній — його минуле, сучасне і майбутнє, його суспільні й морально-етичні погляди, його світогляд і психологія. Це найдорожчий скарб народу, його душа, його крила. У ній зберігається історія і характер, духовна велич української нації.
Народна пісня українська — це історія землі української, невмирущість народного духу. Думи та пісні прийшли до нас із глибини віків, принесли до нас "звитяги наші, муки та руїни".
Все оспівано в них: "і древні слова, хист Володимира, і мудрість Ярослава, і Богданова розвага, і Богуна відвага, і Дорошенка ум, і хитрості Мазепи". І хоч мало у нас історичних праць про часи становлення української нації, про Запорозьку Січ, походи козаків на Туреччину та Крим, їх боротьбу за незалежність рідного краю, та найоб'єктивніше оживає історія України крізь чесний голос невмирущої народної пісні, крізь відкриту душу правічної народної думи. Думу і пісню складав народ щиро й просто, виливаючи в ній те, що відчувала ЙОГО душа. Ці прекрасні перлини народної творчості розповідають нам про минулі часи, про побут українців; козацьке геройство та відвагу, боротьбу нашого народу за свою свободу, прославляють кращих синів України, що з безмежної любові готові були покласти життя за її кращу долю.
В думах та піснях народних оспівується героїзм козацтва, його сміливі походи, лицарська честь, життя й побут. Козаки нікому не корилися, відважно боролися з татарами й турками, охороняли кордони нашої Вітчизни. Козацькою матір'ю стала для них Запорозька Січ, яку заснував князь Дмитро Вишневецький. Князь Вишневецький зажив великої слави у козаків. Його стійкість, незламність духу, вірність своїй землі, своєму народові оспівана у знаменитій "Пісні про Байду".
Багато народних дум і пісень розкривають героїчні сторінки життя козаків — оборонців і захисників рідного краю.
Крізь століття відчуваємо ми свист козацьких шабель, порох козацьких пістолів на полі бою з татарами і турками в "Думі про козака Голоту", пісні "Ой не знав козак та на знав Супрун". Образ веселого запорожця, що у вільні від битви хвилини любить погуляти, міцно увійшов у пісенну традицію /"Гей, я козак з України", "Січ - мати, ой, Січ-мати, а Великий Луг-батько", "Гей, гук, мати, гук", "Ой в городі, на розтоці"/.
Брязкіт невільницьких кайданів, стогін на невільничих ринках доносяться до нас з пісні "У святу неділю не сизі орли заклекотали", "Думи про Самійла Кішку", "Думи про Марусю Богуславку". З тяжкої турецької неволі долинають голоси наших предків, які мріють прибитися до рідної землі " на тихі води, на ясні зорі, у край веселий..." Волелюбна душа українська не могла миритися з гнітом і поневоленням, тому українці часто тікали з тяжкої неволі. "Дума про Самійла Кішку" розповідає про запорозького гетьмана, який потрапив у полон до турків і пробув там п'ятдесят чотири роки, а потім звільнив себе і товаришів з кайданів. Перебивши турецьку сторожу і захопивши галеру, він вирушив на Січ. Закінчується дума козацьким бенкетом і уславленням подвигу хороброго Самійла Кішки.
Багато народних пісень присвячено Хмельниччині — визвольній війні українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. В них народ прославляє видатного діяча України за його військовий і організаторський талант, за захист рідної землі від польської шляхти /"Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється", "Ой озветься пан Хмельницький", "Розляглися круті бережечки"/. Ці пісні сповнені радістю, бо Хмельницький з козаками розбив польське військо під Жовтими Водами, під Корсунем, на Поділлі і став готуватись до походу на Варшаву:
Посідлайте колії соранії, гей, садовіться.
Та поідем у чистее поле, гей, у Варшаву.
