Мета: допомогти учням зрозуміти основні тенденції української поезії 1920-х років, познайомити із життєвим і творчим шляхом
П. Тичини, його ранніми збірками, формувати вміння характеризувати основні мотиви ранньої творчості, розвивати навички аналізу поезій, особливих ознак індивідуального стилю поета, удосконалювати навички виразного читання, виховувати почуття людяності, любові до мистецтва, розвивати розуміння прекрасного.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет П. Тичини, виставка творів поета, аудіозапис романсів та хорових творів на слова поета, книга В. Стуса «Феномен доби», репродукції картин Сандро Ботічеллі «Весна», Михайла Жука «Біле і чорне», опорна схема аналізу ліричного вірша.
ХІД УРОКУ
І. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Повідомлення учня «Роль поезії у 20-ті роки»
2. Виступ першого учня-«літературознавця»
Павло Тичина — один із найвидатніших українських поетів, рівних якому знайти дуже складно. Народжений у бідній родині, він бачив життя села, міста, церкви, літературної громади, інтелігенції особисто та зсередини. Тичина бачив національне відродження, радянське будівництво, бачив мир і війни — і все те викарбувалося на сторінках його книг. Поет, який бачив Україну в найрізноманітніших її проявах, який став Україною, переплавив її в собі, а потім виплеснув зі свого серця, подарувавши іншим. Вивчення та дослідження творчого спадку Павла Тичини є дуже актуальним, необхідним для правильного розуміння українського національного духу — поет відчув його найглибшу сутність, яка полягала в піснях, у народнопісенній поезії.
Перша друкована збірка Павла Тичини — «Сонячні кларнети» вийшла на початку 1919 року, коли поетові було вже двадцять вісім, але відомо, що писати він почав набагато раніше, Перший відомий вірш датовано 1906 роком — роком смерті батька. Цей вірш, який називався «Під моїм вікном» і був присвячений батькові, почуттям, які охопили дітей після його загибелі. Небагату родину небіжчика Григорія Тичини — бідного дяка з села Піски — тепер і поготів обсіли злидні
Незважаючи на тяжкі обставини, юнак продовжив тоді займатися в монастирському хорі, в Чернігівській семінарії, а душевний смуток виливав у поезії. Тичина познайомився з літературними колами Чернігова, з 1911 року часто по суботах відвідував літературні вечори в Михайла Коцюбинського, де читав свої вірші, спілкувався з талановитою молоддю.
Підтримка маститого письменника окрилила юнака, допомогла йому рухатися на шляху до себе, творчо розвиватися. Пізніше Тичина згадував: «Коцюбинський, від'їжджаючи з Чернігова до Італії, повіз із собою й мої юнацькі вірші, щоб прочитати їх Горькому». Дружба з такими людьми, як Коцюбинський, дуже допомагала Тичині. В його творах того періоду часто з'являються мотиви смутку, проте поетичне відчуття пересилило печаль, і рання поезія митця все більше наповнюється радісними, оптимістичними нотами, як наприклад, у вірші «Блакить мою душу обвіяла», де Тичина пише:
Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла. Душа причастилася кротості трав Добридень я світу сказав!
