Жанр чарiвної казки є цiкавим i малодослiдженим українською фольклористикою. Водночас саме казки пiднiмають завiсу над таємницею людської психiки, нашого несвiдомого, яке виринає у сновидiннях, розщеплене на окремi образи. Не випадково, як пишуть захiдноєвропейськi та американськi фольклористи, чарiвнi казки легко запам’ятовуються: один раз їх почувши, легко вiдтворюємо сюжет. Десь на рiвнi пiдсвiдомого подiбнi iсторiї близькi нам, тому, слухаючи казку, ми нiби переживаємо своєрiдне пригадування колись знаного, вловлюємо закодований у символи досвiд.
Каторжна - так її всі звали.
- Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! - кричала мачуха.
- Геть з-перед очей, каторжна! - визвірювався на неї батько, вертаючись п'яний з шинку і заточуючись по хаті.
- За сцо ти мене стовхнула, католзна! - пищав дворічний мачушин хлопчик, б'ючи її кулаками.
Карпенко-Карий Іван
МАРТИН БОРУЛЯ
Комедія в 5 діях
Чухраїнці, як ми знаєм - це дивацький народ, що жив у чудернацькій країні Чукрен. Країна Чукрен була по той бік Атлантiди.
Назва чухраїнцi (i це ми вже знаємо) постала вiд того,що народ той завжди чухався.
В цiй нашiй науковiй працi ми спробуємо, за викопаними матеріалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.
Своєму батькові
Юліанові Я. Кобилянському
посвячує авторка
ЧАСТИНА ПЕРША
«Es liegt um uns herum gar mancher Ab-grund, den das Schicksal grub, doch hier in unserem Herzen ist der tiefste» 1.
XIX
Се було того самого дня по обіді. Івоніка вертав додому. Завернув на найкоротшу дорогу, що вела до села, аби лише якнайскорше добитися додому.
Він ішов пильно, а довкола його уст уклалася лінія міоми. Він ані разу не спічнув, виринувши з міста. Л там, у місті, не зуміло його ніщо довше задержати, як скоро упорався раз із своїми справунками.
Комедія в 5 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Мартин Боруля - багатий шляхтич, чиншовик.
Палажка - його жінка.
Марися - їх дочка.
Степан - син їх, канцелярист земського суду.
Гервасій Гуляницький-багатий шляхтич,
чиншовик.
Микола - його син, парубок.
Націєвський - регістратор з ратуші.
Трандалєв - повірений.
Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський чиншовики.
Омелько, Трохим наймити Борулі.
Гості.
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за землю Руську.
ЧАСТИНА ПЕРША
І
ПОЛЬОВА ЦАРІВНА
Надворі весна вповні. Куди не глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло
пишним цвітом. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів
на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в своїм розкішнім убранні...
Поле — що безкрає море — скільки зглянеш — розіслало зелений килим, аж сміється
в очах. Над ним синім шатром розіп'ялось небо — ні плямочки, ні хмарочки, чисте,
прозоре — погляд так і тоне... З неба, як розтоплене золото, ллється на землю
блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська
доля... Легенький вітрець подихав з теплого краю, перебігав з нивки на нивку,
живить, освіжав кожну билинку... І ведуть вони між собою тиху-таємну. розмову:
чутно тільки шелест жита, травиці... А згори лине жайворонкова пісня: доноситься
голос, як срібний дзвіночок, — тремтить, переливається, застигав в повітрі...
