Жанр чарiвної казки є цiкавим i малодослiдженим українською фольклористикою. Водночас саме казки пiднiмають завiсу над таємницею людської психiки, нашого несвiдомого, яке виринає у сновидiннях, розщеплене на окремi образи. Не випадково, як пишуть захiдноєвропейськi та американськi фольклористи, чарiвнi казки легко запам’ятовуються: один раз їх почувши, легко вiдтворюємо сюжет. Десь на рiвнi пiдсвiдомого подiбнi iсторiї близькi нам, тому, слухаючи казку, ми нiби переживаємо своєрiдне пригадування колись знаного, вловлюємо закодований у символи досвiд.
Сюжети чарiвних казок, пройшовши крiзь певнi фiльтри нашої психiки, повиннi пiдготувати нас до рiзних життєвих ситуацiй i на рiвнi символiв змоделювати найбiльш прийнятний розвиток подiй. Як вiдомо з праць Д.Фрезера, М.Елiаде, А. ван еннепа, В.Проппа, М.-Л. фон Франц, К. Юн а та iнших учених, кожна людина у процесi дорослiшання проходить своєрiдну психологiчну iнiцiацiю (посвячення в доросле життя). І якщо iнiцiацiя юнака чи дiвчини успiшна, вiн/вона має змогу укласти щасливий шлюб i стати гармонiйною частиною суспiльства. Якщо ж iнiцiацiя невдала, вiковий перехiд не здiйснено, людина залишається на iнфантильному рiвнi розвитку, їй не вдається одружитися або ж укладений шлюб виявляється невдалим, соцiум видається їй чужим i незрозумiлим. Нерiдко люди, минувши тридцятирiчний рубiж, у душi почуваються дiтьми. Захiдноєвропейськi психоаналiтики переконанi, що такий душевний стан зумовлений вiдсутнiстю вдалої психологiчної iнiцiацiї й звертаються до сновидiнь пацiєнта й аналiзу тих казкових сюжетiв, якi були близькими йому в дитинствi. На думку А.Ма- лаховської, обряд iнiцiацiї – один iз найваж- ливiших соцiальних iнститутiв, яких сягають казковi мотиви, вiн «символiчно переводить неофiта через стан тимчасової смертi до отримання нових (магiчних) здiбностей. Це надзвичайно важкий шлях, на який стають, вiдчайдушно сподiваючись здiйснити те, що без допомоги цих нових здiбностей нездiйсненне».
На раннiх етапах розвитку суспiльства вiкова iнiцiацiя практикувалися всiма народами як ритуал переходу, рiвнозначний за своєю важ- ливiстю весiллю, похорону, обрядам, пов’язаним з народженням дитини. Долаючи межу мiж дитинством i дорослим життям, юнаки й дiвчата мали здобути необхiдний досвiд, який повинен був пiдготувати їх до нової соцiальної та психологiчної ролi. Тiльки успiшне проходження iнiцiацiї давало право на одруження, тобто на початок нового етапу життя.
С.Бiркхойзер-Оерi, Х.Дiкманн, В.Пропп, М.-Л. фон Франц, К.-П.Естес, К.- .Юн i багато iнших вчених iнтерпретують чарiвну казку як розгорнутий метафоричний сценарiй психологiчної iнiцiацiї юнакiв i дiвчат. У свiтлi цього мiркування цiлком закономiрно, що кожна чарiвна казка закiнчується щасливо (що символiзує успiшне по- свячення в доросле життя) й герой/героїня одружуються зi своєю коханою/своїм коханим.
Сюжети чарiвних казок рiзнi й водночас подiбнi – у рiзних народiв зустрiчаються оповiдi про Попелюшку, Бiлоснiжку, змагання героя з демонами та змiями. Фольклористи неомiфологiчної школи пояснюють це тим, що змiст колективного несвiдомого всiх людей на нашiй планетi є однаковим, а чарiвнi казки є продуктом дiяльностi цього колективного несвiдомого, оскiльки вони сягають своїм корiнням сновидiнь i марень, збережених у формi усних оповiдей нашими предками.
Психоаналiтичний аспект дослiдження чарiвних казок є явищем новим для української фольклористики. Однак у Європi, США, Канадi, Росiї на основi вiдкриттiв З.Фройда та К.- .Юн а сформувалися школи, представники яких вдаються до архетипного аналiзу мiфiв i казок. В Українi про доцiльнiсть вивчення усної народної творчостi у свiтлi психологiї свого часу писав ще Ф.Колесса, вiдзначаючи: «Представники антропологiчної школи, як Спенсер, Ланг i iн., устоюють на сьому, що на рiзних мiсцях у рiзних часах, у рiзних народiв можуть зовсiм самостiйно i незалежно вiд себе складатися дуже подiбнi або й однаковi пiснi, казки i перекази, як виплив однакового устрою людської природи й однакової психiки (курсив мiй. – О.Т.) на однакових ступенях умового розвитку й серед однакових обставин життєвих. Тут дослiд входить уже в область психологiї. Показується, що твори усної словесностi є у своєму складi не раз дуже заплутанi та що не до всiх можна прикладати однакову методу.
В усякiм разi дослiди на сьому полi мають дуже велике значення для iсторико-лiтературних студiй».
Психологiчне тлумачення казки, на думку послiдовникiв К.- .Юн а (М.-Л. фон Франц, К.-П.Естес; Бiркхойзер-Оерi, Х.Дiкманна, Д.Калшеда, Дж.Кемпбелла, М.Вудман та iн.), може вiдштовхуватись вiд того, що всi казковi персонажi, дiї, тварини, мiсця i символи є втiленнями внутрiшнiх душевних поривань, iмпульсiв, переживань i прагнень. На думку К.- .Юн а, казка – це певною мiрою сон. А її вiдмiннiсть «вiд нашого звичайного нiчного сну полягає головним чином у тому, що казка мiстить тiльки колективнi елементи i не має стосунку до наших особистих повсякденних бажань, турбот i потреб. Таким чином, ми знаходимо в нiй тiльки типове, всезагальнi форми душевних переживань». У передмовi до «Казок з Бачки» (1910) В.Гнатюка Ю.Тамаш також наголошував на iснуваннi зв’язку мiж чарiвними казками та сновидiннями: «Уснi казки будь-якого народу чи етнiчної одиницi як жодна лiтературна пам’ятка виражають ясно, прозоро i переконливо колективний сон найширшої верстви людей певного етносу, який не зазнав привiлеїв так званих вищих верств чи привiлейованих класiв цього народу».
Основи психоаналiтичної iнтерпретацiї чарiвних казок започаткував К.- .Юн . Вiн стверджував, що
