Образ України у творчості Тараса Шевченка

"За широкими морями, за лісами дрімучими був колись веселий край, розкішний, багатий, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями. Одна неволя панська, а друга — царська. І жили там рабами в тяжкій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав'язано, говорити — заказа­но, ходили німі...". Так поетично-казково змальовує поневолену Україну Сте­пан Васильченко, розпочинаючи повість про Тараса Шевченка "У бур'янах". Ці слова яскраво характеризують всю історію нашої батьківщини.

Недоля рано спіткала нашу землю. Колись могутня Київська Русь, ос­лаблена внутрішніми незгодами, впала перед Золотою ордою. Татарська не­воля навіки важким тягарем лягла на плечі нашого народу, навіки наклала на нього болюче тавро невольника. За татарами була Литва, за Литвою — Польща, за Польщею — Росія. Так і падала Україна з одних чужоземних обіймів в інші. Наша багата і щедра земля завжди вабила до себе наших сусідів, які зазіхали зажерливими очима на багатства України, на священні "тихі води" і "ясні зорі", на її свободу і незалежність. І їм то з допомогою кри­вавого насильства, то облудною брехнею і підступом, то розпалюванням ненависті між різними частинами нашого народу вдалося заволодіти нашим краєм. Україна мужньо переносила найтяжчі випробування, коли гинули . мільйони її синів і дочок:

Нищив москаль і лях,

Все оберталось в прах,

 Та не здолав ніхто Україну!

Ніхто не міг подолати волелюбну країну, вона не вмирала, а знову і знову проростала з пожеж і руїн.

Із крові, із битв, із зла

Квіткою проросла.

Дух нескореності вічно жив у народі, і народ віками боровся проти завойовників, часом знемагав у нерівному бою, але не вмирав, знову вставав і скидав ярмо зі своєї шиї. Цей дух волелюбності висунув немало вітчизняних героїв, славних звитяжців, які, незважаючи на тяжкі випробування долі, весь свій талант, зусилля, нерідко й життя клали на алтар боротьби за одвічну мрію поневолених — здобуття незалежності.

Одним з таких національних героїв був Богдан Хмельницький. Це він запалив усіх українців однією думкою і повів до однієї великої мети — скинути гніт чужоземного поневолення і утворити власну державу. Йому завдячуємо відродженням почуття національної гідності, формуванням української нації. Та великою помилкою гетьмана було підписання угоди з Москвою, бо це знову занапастило "вбогу сироту Украйну".

Багато славних синів вітчизни прагнули визволити її з тяжкої московсь­кої неволі, але не було серед них єдності у досягненні цієї великої мети. І лилась кров, горіла земля, велися братовбивчі війни, бо одні з них, такі як Дорошенко, орієнтувалися на татар і турків, інші — на шляхетську Польщу, а славний Іван Мазепа — на шведів. Часто замість заслуженого пошанування доброї пам'яті її нащадків імена борців за волю України або свідомо замовчу­вались, або були позначені ганебним тавром зрадників українського народу. І це за безмежну любов до своєї Батьківщини, намагання відновити украї­нську державність!

Знає наша Україна і героїчну боротьбу, і гніт, і зраду, і прислужництво перед повелителями. Але ніщо не спроможне було вбити любов народу до рідної землі, постійне прагнення до волі.

Роздуми про долю замученої у неволі України, про долю свого народу пронизують усю творчість Тараса Шевченка. Чітко усвідомлюючи, хто був на перешкоді розвитку його краю, поет всю силу свого хисту спрямував на те, щоб відстоювати правду і будити народ до боротьби за своє національне визволен­ня. Великому Кобзареві вдалося не тільки висловити обвинувачення всьому облудному лихому, а й пророче провістити про те оновлення, яке настане в житті України, що здобуде свою незалежність:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Ідея суверенності України виражена в циклі "Україна" Івана Франка. У віршах "Не пора, не пора", "Розвивайся ти, високий дубе" поет закликає жити і працювати для України, дбати про неї, виборюючи її незалежність, а не прислужувати поневолювачам:

Пора, діти, добра поглядіти

Для власної хати,

Щоб газдою, не слугою

Перед світом стати.

Його пророчі слова про національне визволення України, здобуття нею незалежності звучать у пролозі до поеми "Мойсей".

Про власну хату для свого народу мріяла і славна дочка української землі Леся Українка. Національна ідея живила її творчість, боротьба проти рабства, загарбницької імперської політики царизму надавала їй сили і снаги.

Славило відчайдушних борців за визволення України поетичне слово О.Олеся і М.Вороного, закликало всі помисли і чуття віддати рідній вітчизні, щоб стала вона вільною і щасливою. Стояли і стоять на обороні рідної країни, її мови, культури, національної самобутності Василь Симоненко і Микола Вінграновський, Ліна Костенко і Василь Стус.

Настромлені на польські палі, підвішені на турецькі гаки, заслані на сибірську каторгу, катовані у сталінських таборах — це вони передавали по естафеті сучасним поколінням звитягу боротьби за вільну Україну, і віддаючи їй всі свої сили, здібності, працю і навіть життя. Бо була у них єдина велика і свята мета — "Україна свята, нездоланна ніким і ніколи". ^

Зараз Україна виборола свою незалежність і впевнено крокує у майбутнє. Та ми повинні розуміти, що вона буде дійсно вільною і щасливою тільки тоді, коли ми будемо невтомно працювати, щоб наш народ справді піднявся з колін, усвідомив свою національну гідність щоб любив і оберігав як найдорожчу свя­тиню свою рідну мову — душу своєї землі.