Ліна Костенко — самобутній талант, видатний майстер слова, митець нелегкої долі. Шістнадцять довгих років вона була відлучена від читача, та ніщо не могло змусити мужню жінку писати на догоду можновладцям. Поетеса писала лише за велінням власного серця.
Її поезія талановито і правдиво відображає нашу складну сучасність,вражає своїм намаганням осягнути сенс людського життя і вічність, наповнена любов'ю до людей, до всього живого і прекрасного.
Ліна Костенко пише про любов і ненависть, вірність і зраду, ніжність і нещадність, совість, честь, історичну пам'ять і байдужість. Ці загальнолюдські цінності своєрідно осмислюються нею.
Наскрізною у творчості Ліни Костенко є проблема "людина і війна". І найтрагічнішим віршем з цієї тематики є "Пастораль XX сторіччя". Серце стискається від болю і жалю, коли читаєш про страшну смерть трьох пастушків від "покиддя війни" — залишених гранат:
їх рвонуло навідліг.
І бризнуло кров'ю багаття.
І несли їх діди,яким не хотілося жить.
Страшні деталі цієї смерті: "Набрякали від крові рядна", "Личка вже не було", "Кісточками, омитими кров'ю, осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць". Тяжко переживають цю трагічну подію односельці, навіть сама природа страждає від горя:
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.
Найбільший біль і розпач переживають матері загиблих хлопчиків, для них це горе — вічне.
Але життя безперервне: і далі цвітуть мальви, спадають на землю вечори і світанки, народжуються діти. Ліна Костенко цим підкреслює дику неприродність війни для життя.
Народному подвигу в боротьбі з фашизмом присвячений розділ "Пам'яті безсмертна діорама" у її збірці "Над берегами вічної ріки". Вона писала про війну, щоб передати свій досвід поколінням, які війни не знали, застерегти їх від повторення такої трагедії, підтримувати в них пам'ять про великий подвиг народу.
У Ліни Костенко дуже багато віршів на історичні теми. І вибирає вона в історії найтрагічніші сторінки: спалення Жанни д'Арк, осліплення теребовлянського князя Василька, помсту княгині Ольги древлянам, хід Христа на Голгофу. Вірші "Князь Василько", "Руан", "Брейгель. Шлях на Голгофу" пройняті ненавистю до мучителів князя Василька, Жанни, Ісуса Христа. Авторка засуджує в них також позицію байдужості до зла й неправди. І виправдовуються учасники осліплення князя Василька:
А при чому тут ми?
Ми — лиш свідки кривавого діла.
Та, на думку поетеси, мовчазні свідки кривавих справ є їх співучасниками. Тому вона пише такі вірші, бо уроки минулого не повинні зникнути марно.
Минуле живе з нами, в нас, для нас, — переконливо доводить поетеса.
Дуже важливою в творчості Ліни Костенко є тема вірності собі. Вірність собі — це вірність своїм переконанням, вірність друзям і коханим, вірність Вітчизні. Поетеса вірна обраному шляху, бо не йде на компроміси з совістю, "шукає цензора в собі", віддає своє серце і свій талант людям, служить правді:
Настане день, обтяжений плодами.
Не страшно їм ні слави, ні хули.
Мої суцвіття, биті холодами, ви добру зав'язь все-таки дали.
І то нічого, що чигали круки, що проминуло так багато літ.
З такого болю і такої муки душа не створить бутафорський плід.
Такими ж мужніми, вірними собі і обраному шляху є герої її творів: Прометей, Жанна д'Арк, Нансен, Папуша, Гоголь, Ісус Христос.
Вірність — найвища цінність для Марусі Чурай, Леська Черкеса, Івана Іскри з роману "Маруся Чурай". У Леська Черкеса для Гриця Бобренка нема ніякого виправдання:
Ну, є ж про зраду там які статті
Не всяка ж кара мас буть незбожна.
Що ж це виходить?
Зрадити в житті державу — злочин,а людину можна?! —
