Багатокомпонентні речення

Виконати повний синтаксичний аналіз багатокомпонентних складних речень.

І. 1. Каже (Тарас), що ходив він туди, де сонце за­ходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів. 2. Як виклик ненависним імперським можно­владцям, які досліджували її материнську землю, зневажливо найменувавши її Малоросією, вона при­брала до свого літературного псевдоніма питоме і лункоголосе ім'я Українка. 3. Як заллє Вербівку літнє палке сонце, як засипле її зверху золотом та сріблом сонячне марево, то вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими хви­лями, що десь набігли з моря, й залили, й затопили долину, й скам'яніли, піднявшись високо вгору.

4. Як тільки Микола пристав до дівчат, всі дівчата заразом так і заспівали пісні, мов пташки весною. 5. Як була я (Нимидора) малою, то мені, було, не раз сниться, що моя мати чеше мені коси, вплітає червоні кісники, вбирає в квіти та в стрічки, голубить та жалує мене. 6. В. О. Сухомлинський зазначав, що шко­ла стає справжнім осередком культури лише тоді, ко­ли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова.

ІІ. 1. Рівність українського слова серед світових мов виборювали видатні культурні діячі, письменни­ки, які добре розуміли, що без мови немає народу. 2. Який не був радісний світ хлопцеві, як не тікав він од тих злиднів, що завжди сиділи у рідній хаті, як він не одмахувався рукою од того суму, що лежав над людьми, одначе дедалі і йому часом тьма­рився світ. 3. Вийде із бур'янів на поле, як Кармелюк з лісу, дивиться, як сонце заходить, як легенька хмар­ка з золотими крайками закриває його своїми черво­ними полами. 4. Вона стояла навпроти паруб­ка, як намальована,— наче манила своєю дивною кра­сою. 5. І святе письмо лежить забуте, дід починає розповідати про ті часи, коли гайдамаки па­нів різали та палили, як ножі святили, як вирізували Умань. 6. Ростуть волошки там блакитні, цвіте там мак рожевий — і тільки ждуть мене, щоб їх зі­рвать для тебе. 7. Хто б не був і де б не жив,— той, хто перечитає «Кобзаря», вже не може уявити своєї долі без Шевченка. 8. Він (Ми­кола) глянув на той камінь, де вона стояла, і знов неначе побачив той гнучкий стан, те гарне, хоч і за­палене на сонці, лице.

ІІІ. І ноги тремтіли, і серце билося, як не виско­чило, як ліз малий Шевченко до дяка у вікно, як той пішов до вечерні. 2. Мало що розумів і малий Тарас Шевченко з того, що співав кобзар, проте і в нього ворушилося в грудях щось гаряче і завмирало чогось маленьке серце. 3. В його очах засвітилась одрада; лице прояснилось, наче хто збризнув його хо­лодною водою; серце затіпалось, наче хто доторкнувся до його. 4. Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що ніби поспинались та заглядають по­верх бадилля кукурудзи на річку; там далі набігли на річку високі коноплі і залили берег своїм гострим важким духом. 5. В одному місці розрослись чималі вишняки, а далі од берега, коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні, розкидавши своє широке гілля понад соняшниками, а ондечки серед одного города вгніздилась прездорова, стара, широка та гілляста дика груша, розклала своє гілля трохи не при землі на буряки та картоплю. 6. Поняття мате­ріальної та духовної культури формуються в націо­нальній мові, причому людина виступає не тільки суб'єктом, що створює ці поняття, а й об'єктом, на якому позначається дія мовного мислення, в широко­му розумінні — мовної культури. 7. Леся Ук­раїнка сповнила своє слово неодцвітною силою і жа­гою не задля розчулення й усолодження, а для того, щоб будити, кликати, подвигати, допоки ми станемо самі собою, допоки всім народам не дамо відповідь на її пекучі болісні «коли?».