План
1. Професійне спілкування як особливий вид комунікації.
2. Ознаки професійного спілкування та вимоги щодо нього.
3. Поняття про мовленнєвий етикет.
4. Вимоги до оформлення рефератів.
1. Професійне спілкування як особливий вид комунікації.
Сьогодні немає чіткого визначення поняття професійного спілкування. Дослідженню цієї проблеми присвятили увагу Л.В. Барановська, В.А. Кан-Калік.
Так, В.А. Кан-Калік називає різновидом професійного спілкування педагогічне спілкування, «яке виступає як невід’ємний елемент діяльності організатора, вихователя, керівника, майстра виробничого навчання, лікаря та ін.». Саме педагогічно-професійне спілкування має найбільший вплив на студента, тобто зі сторони педагога, який допомагає навчатися, оволодівати знаннями, формує зі студента майбутнього фахівця. Викладач повинен встановлювати контакт зі студентом, формувати не тільки професійні знання, а і навички спілкування, налаштовувати на той рівень професійної та мовленнєвої культури, якою володіє сам. Особливий вплив на професійне спілкування має педагог, що викладає вузькоспеціальні дисципліни, тому що вони більше насичені спеціалізованою (фаховою) лексикою.
Невід’ємною складовою будь-якої трудової діяльності є професійне спілкування, за А. А. Бодальовим «трудова діяльність також обумовлює та програмує зміст і характер ділового спілкування людей, що беруть участь у створенні матеріального продукту. Багато фактів свідчать про те, що характеристики міжособистісного спілкування у праці пов’язані з технологією створення продукту, розподіленням функцій між виконавцями і з конкретними особливостями того чи іншого трудового процесу».
У спільній професійній діяльності колективу виникають взаємовідносини, спілкування, зумовлене колом інтересів, що найчастіше обмежується обміном інформацією стосовно спільної праці або навчання, використовуються професійні поняття, науково-технічна термінологія, яка обумовлює ступінь взаєморозуміння під час виконання колективної роботи.
Проте, достатній ступінь професійної мовної компетенції, необхідної для забезпечення ефективної суспільної діяльності та оптимальні шляхи її формування, складають невирішену проблему.
Щоб подолати цю проблему, потрібна активна участь педагогів-викладачів, які мають вплив на студентів не тільки передаючи їм свої знання, уміння і навички майбутньої професії, але і виховуючи студентство та формуючи мовну компетенцію, зокрема, навички професійного спілкування, які вдосконалюються під час проведення студентами семінарів, у виступах на студентських конференціях, приреферуванні літератури тощо.
Вивченню педагогічного спілкування та його впливу на учнівську та студентську аудиторію приділили свою увагу такі видатні педагоги, як А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, І.А. Зязюн, К.Д. Ушинський, Ш.О. Амонашвілі, В.А. Кан-Калік.
Засобом вербального спілкування є людська мова, в якій відображується весь суспільно-історичний розвиток та досвід людства. Розвиток окремої людини також виявляється у мові та мовленні. Чим розвинутіше особистість, тим більш багатим, досконалим є її словниковий запас, але простого накопичення словникового складу мови недостатньо, за словом обов’язково стоїть значення, і воно безпосередньо бере участь у процесі мислення, як вважає О.М. Леонтьєв “процес розвитку мовлення не є процесом кількісних змін, що виявляються у збільшенні словника дитини і асоціативних зв’язків слова, але процес кількісних змін, стрибків, тобто це процес дійсного розвитку.
Одиницею мовлення є слово, знак, за яким закріплене певне значення. Якщо розуміти мову як систему знаків, що виконує функцію пізнання і спілкування, то її структура має ієрархічний характер і містить морфеми, літери, словоформи, речення, фрази, тексти. Утворення будь-якої фахової мови є свідоцтвом ускладнення природної мови як знакової системи, в якій відбувається формалізація. Фахову мову можна назвати метамовою, це вища форма природної мови та її вивчення повинно спиратися на знання загальновживаної мови.
Будь-яка галузь знань є певною моделлю зовнішнього світу. Вона представлена як особлива система знаків, що виступає мовою цієї науки. Вивчення цієї мови, як і іноземної, потребує засвоєння невідомої знакової системи. Головною її складовою є термінологія певної галузі знань (математика, фізика, хімія, нарисна геометрія, економіка, біологія, лінгвістика). Термінологія складається з термінологічної одиниці, терміна, якому відповідає певне поняття. Сукупність термінів, а відповідно й понять, які називають ці терміни, складають базові знання з будь-якої дисципліни. Розуміння термінів, що називають поняття, є основою професійного спілкування, основним засобом взаєморозуміння між викладачем та студентом. У процесі взаємодії студента з викладачем відбувається розширення понятійного апарата мови при освоєнні студентом середи спілкування.
На першому етапі засвоєння термінології людина сприймає звукову оболонку терміна, далі йде запам’ятовування слова, за словом повинно стояти поняття і явище, яке пояснює це поняття. Поняття складаються в розділи і галузі знань. Отримання знань найчастіше відбувається у процесі взаємодії людей, у спілкуванні, у обміні інформацією.
Навчання професійному спілкуванню починається з перших класів загальноосвітньої школи, де дитина знайомиться з математичною, лінгвістичною, фізичною та іншими терміносистемами, відбувається накопичення слів, понять, вибудовується ієрархічна структура мови, що формує наукову картину світу. Протягом навчання у школі відбувається накопичення мовної та термінологічної бази, за кожним терміном повинно стояти поняття або явище, що цей термін називає. Але не завжди за звуковою формою терміна стоїть його розуміння. Відсутність мовної компетенції учня призводить до повної відсутності знань певного шкільного предмета. Таким чином, вступаючи до вищого навчального закладу, в учня можуть бути відсутні певні знання, на базі яких повинна будуватися професійна компетентність фахівця. Відсутність знань з базових дисциплін, на яких повинна будуватися вища освіта, призводить до загального зниження рівня кваліфікації майбутніх спеціалістів.
