Мета: узагальнення вивченого про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка, поетичну і малярську спадщину великого митця; усвідомлення учнями багатовимірності Шевченкового генія та його духовної величі; удосконалення вмінь і навичок виразного читання художніх текстів; виховання глибокої поваги і любові до мистецької спадщини Т. Шевченка.
Обладнання: автопортрет Т. Шевченка зі свічкою (1845 р.), фотоплакат із зображенням краси української природи, "Кобзар", виставка творів про Т. Шевченка та збірки репродукцій картин митця.
Епіграф: У рухах пензля і пера
нескорена душа палахкотіла (В. Яцюк).
Вступне слово
Ось і перегорнуто останні сторінки дорогого всім нам "Кобзаря". Прийшов час вшанувати доземним уклоном людину, що серед безпросвітної суспільної темряви, цькування і розпинання живої вільної думки і слова сміливо запалила одиноку, але яскраву і невгасну свічу любові до "братів незрящих, гречкосіїв та безталанної матері України".
Маємо простежити, як в особі Т. Шевченка співіснували два творчі світи: поетичний і малярський, довести, що і Шевченко-поет, і Шевченко-художник – обстоювач правди, виразник найглибших людських почуттів, народних мук і прагнень, будитель сонних душ, "володар в царстві духа".
Допоможуть нам у цьому юні науковці, що поділяться своїми міркуваннями, висновками власних досліджень, а юні актори спробують увести нас в атмосферу XIX ст. і дати оцінку подіям від імені навіть самого Т. Шевченка.
(Запис теми й епіграфа в зошити) У роботі беруть участь:
група літературознавців, група мистецтвознавців, група акторів, серед яких виконавці ролей: Т. Шевченка, Катерини, героїні однойменної поеми, Варвари Рєпніної, Ганни Закревської, солдата Скобелєва, офіцера Обрядіна, рядових солдатів.
Літературознавець (Л).:
Ти свічку засвітив... Світи! Кинь світла свого в сутінки, у темінь кинь.
Хай звідусюд злітаються сюди Безсонні думи, як світань провісники. Нехай вогнисто спалахнуть отут неспокоєм, словами правди зримими, та не погаснуть і не відійдуть в безсонну ніч з обпаленими крилами.
Мистецтвознавець (М).:
Поезія і живопис... Два великі світи... Дві одвічні грані божественного перевтілення людської душі. В них сонце і темінь, любов і ненависть, небесне і земне. За ними - творці і генії, що запалювали дух. Вони завжди уявлялися людству із запаленими свічками. Тих духотворців давно нема, а їхні свічки горять і досі невмирущим спадком із найсвітліших почуттів. Серед них є і Шевченкова. Для нас вона найпомітніша, бо живе у ній особливої любові жар, непідвладний часові.
Л.: В історії світової культури Т. Шевченко посідає особливе місце. Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі.
Шевченко. Дивне, однак, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис - моя майбутня професія, мій хліб насущний. І замість того, щоб вивчати її глибини, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які не мав ані гроша, які, врешті, позбавили мене волі і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки потихеньку кропаю (Щоденник, 1 липня 1857 року ).
Самому тепер не віриться. Я з брудного горища, я, нікчемний хлопчак, на крилах перелетів у чарівні зали академії художеств... І що ж я робив? Важко подумати, я займався тоді складанням малоросійських віршів... Перед його (К. Брюллова) дивними творіннями я замислювався і виношував у серці свого сліпця Кобзаря і своїх кривавих Гайдамаків (Щоденнник, 1 липня 1857 року).
М. : Це визнання самого Шевченка для нас надзвичайно важливе: воно розкриває глибинний зв'язок і єдність двох видів мистецтва у його творчій свідомості. За підрахунками дослідників, до нас дійшло близько 240 поетичних творів Кобзаря, а живописних - олійних картин, акварелей сепій, офортів, малюнків майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його високу закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.
Л.: Але знову і знову, наче всевладна стихія, душу завойовувала поезія. її тематична палітра являє нам людську кривду, героїчне минуле, красу природи України. З особливою душевністю писав Шевченко про гірку долю жінки. "Такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу", - відзначав М. Рильський. Жодна жінка, виписана Кобзарем, не знаходить щастя. Саме такою, страдницею і водночас нескореною, бачив поет її і в житті. "Наймичка", "Відьма ", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". А серед них безмовною русалкою підноситься із дна ріки Катерина: може, Іванка свого шукає, а може, прагне помсти кривдникові.
