Коли в Євросоюзi запровадили нову грошову одиницю – євро, то українська лексикографiя зреагувала на цю подiю доволi оперативно: вже 2000 р. у «Словнику iншомовних слiв» з’явилася стаття такого змiсту: євро [вiд назви Європа, частини свiту в Пiвнiчнiй пiвкулi] – тимчасово безготiвкова грошова одиниця Європейського Союзу, запроваджена 1999 р. Вiдтодi ця життєво важлива реалiя сучасного цивiлiзованого свiту, особливо тiєї його частини, що зорiєнтована на Європу, весь час перебуває в полi зору українських лексикографiв, уважних до найменших деталей в еволюцiї євро. Скажiмо, «Тлумачний словник української мови», що побачив свiт 2002 р., дав цiй реалiї таке визначення: «Назва грошової одиницi, яка з початком XXI ст. функцiонує паралельно з нацiональними валютами у країнах Євросоюзу (ЄС)»; друге видання цього словника 2004 р. тiльки пiдтвердило цю iнформацiю. Однак «Тлумачний словник сучасної української мови. Загальновживана лексика», що є результатом подальшої працi тiєї ж групи науковцiв iз Харкова, внiс у визначення певнi корективи з огляду на змiну в самiй реалiї, формулюючи тепер так: «Грошова одиниця, яка з початку XXI ст. функцiонує в багатьох країнах Євросоюзу» .
Слово євро, опинившись у сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi, виявилося в нiй невiдмiнюваним: щось на кшталт ранiше запозиченого слова метро. Зi словом, скажiмо, перо ми його порiвнювати не будемо, бо це слово для нас питоме, а тому й вiдмiнюване. Утримаємося також i вiд зiставлення його зi словом пальто, яке, хоч i запозичене в українську мову з французької, у сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi є вiдмiнюваним, див.: пальто, пальта, мн. пальта, пальт – точнiсiнько так, як i слово перо, пера, мн. пера, пер, але не так, як зi словом метро, невiдм., с. , з яким ми насамперед i порiвнюємо слово євро. Усе щойно сказане нiби й не має прямого стосунку до нашого предмета, однак непрямий таки має: цi приклади демонструють, як у кожному випадку входження чужомовного слова в українську мову її граматична система натуралiзує це слово, пристосовує до тих законiв, що визначають саме її якiсть. На все це, звичайно, потрiбен певний час. Оскiльки процитований тричi «Орфографiчний словник української мови» побачив свiт 1999 р., коли євро було лише в проектi, то слова євро в ньому немає. Зате є тi слова, у коло яких воно потрапило, з’явившись в українськiй мовi того ж 1999 р., – i їх чимало. Трьома наведеними ми тiльки означили тi їхнi граматичнi характеристики, якi для нас можуть мати значення з огляду на дослiджувану проблему. Як ми побачили вище, український лексикограф лише щодо невiдмiнюваного слова чужомовного походження метро вважав за потрiбне зазначити родову характеристику (це iменник середнього роду). Що ж до питомого слова перо – роду не вказано, аби не перевантажувати словник очевидними для всiх знаннями, як i щодо запозиченого слова пальто – i це теж, гадаємо, цiлком виправдано, адже воно, хоч i запозичене, прийняло вiдмiнкову парадигму українських питомих iменникiв середнього роду. Тож усi згаданi iменники –перо, пальто, метро, до яких 1999 р. долучився iменник євро, є iменниками середнього роду. Ми вже з’ясували, що найближчим до слова євро є слово метро, – вони, крiм усього iншого, є ще й iменниками незмiнними – невiдмiнюваними. Тому можна було сподiватися, що до слова-новачка в українськiй мовiєвро поставляться з розумiнням його природи й визначать йому мiсце серед невiдмiнюваних iменникiв середнього роду. Однак уже перша спроба засвоєння його українською лексикографiєю виявляє одну дуже характеристичну рису сучасного українського iнтелектуального життя, див.: евро – євро, неизм. Тобто упорядник повiдомляє нам тут очевидне i, не побоїмося стверджувати, усiм вiдоме: iменник євро є невiдмiнюваним, але обходить увагою саме те, що непокоїть сучасного мовця: якого ж роду слово євро? Невдовзi упорядники словникiв сучасної української лiтературної мови почали виявляти своє фахове розумiння проблеми. Так, уже цитованi вище словники iнформують своїх читачiв саме так, як ми цього й сподiвалися: таки середнього роду iменник євро, див.: євро, невiдм., с. За мiсцем укладання й видання цих словникiв ми означили б це як харкiвську традицiю, або школу, у сучаснiй українськiй лексикографiї. Її авторитет засвiдчує, крiм iншого, те, що з нею солiдаризуються в цьому питаннi укладачi низки словникiв, колектив яких умовно означаємо як iрпiнську традицiю, або школу, в сучаснiй українськiй лексикографiї, з доробку якої
ми хочемо вирiзнити насамперед данi 2001 р., див.:євро, невiдм., с. Грошова одиниця бiльшостi країн Європейського Союзу [ВТССУМ; 269]; потiм у час- тинi, що нас тут цiкавить, те саме повторено 2004 р. в iншому джерелi, див.: євро, невiдм., с. [ВЗОССУЛ; 204], пiсля чого 2008 р. ще двiчi повторено у двомов- ному словнику: евро (денежная единица) євронескл. с. [РУУРС; 146] i євро неизм. сущ. ср. р. (де- нежная единица) евро [РУУРС; 1107]. Вiдтак можна зробити певний пiдсумок, констатувавши очевидне: iменник чужомовного походження євро, увiйшовши в сучасну українську лiтературну мову, засвоєний нею як невiдмiнюваний iменник середнього роду.
Однак у той самий час в українськiй лексико- графiї започатковується ще одна, вiдмiнна, течiя, яку за мiсцем появи основного корпусу лексикогра- фiчних джерел можна назвати київською, або ж ака- демiчною, лексикографiчною школою, – альтерна- тивна, конкуруюча з попереднiми. Така альтернатив- на точка зору на предмет висловлена
