В українську літературу Марія Олександрівна Вілінська ввійшла зі своїми "Народними оповіданнями" під псевдонімом Марко Вовчок. Ввійшла і залишилась там назавжди як співець волі і людинолюбства, як автор антикріпосницьких творів, в яких вона виразила свій протест проти нелюдського, потворного устрою життя. Своєю літературною донею назвав молоду письменницю великий Кобзар, бо вона, продовжуючи його гуманістичні й волелюбні традиції, показала разючу правду життя селян у кріпосницькому суспільстві.
Ще з дитячих років, живучи у домі вітчима, майбутня письменниця пройнялася огидою і ненавистю до жорстокого світу кріпосництва, насильства, зла, співчуттям до поневолених і скривджених. Ці почуття згодом вилились в "Народні оповідання", "Рассказы из народного русского быта", повість "Інститутка". Пером авторки водила ніжна любов до нещасних, але благородних душею кріпаків, гнів до кріпосників, тих, хто привласнив собі право вершити людські долі, знущатися з інших.
Найповніше антигуманна суть кріпосництва, яка калічить душі поміщиків і завдає великого горя і страждань кріпакам, показана в повісті "Інститутка".
Антикріпосницька спрямованість повісті виявляється в її композиції, групуванні образів, народнопісенній мові. Життя, події, люди відображені в "Інститутці" через світосприймання Устини —дівчини-кріпачки, покоївки панночки. Але голос Устини — це голос самого народу, який засуджує несправедливий соціальний лад, не хоче вже мовчки терпіти своє становище, протестує проти нього, прагне волі.
Між персонажами твору існує глибока прірва. По один її бік — поневолені, але високоморальні, душевно благородні кріпаки: Устина, Прокіп, Назар, Катря, бабуся, по другий — нікчемні, жорстокі кріпосники: інститутка, стара пані, пан, панство.
Назва повісті "Інститутка" говорить нам про те, що саме вихованку інституту шляхетних дівчат Марко Вовчок вважала головним персонажем повісті, саме її образом вона таврує "жестоких людей неситих" — поміщиків, розкриває хижацьку суть кріпацтва. —
Зовні панночка дуже вродлива. Ось як сприймає її першу появу в маєтку Устина: "І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася? Здається, і не змалювати такої кралі!" Та пройшло зовсім небагато часу, і врода панночки для дівчат-кріпачок потьмяніла, бо всі побачили, яка в неї мерзенна, зла душа. Авторка вже порівнює її з котом, якому "з люльки в вуса пихкають".
Істинна суть характеру освіченої панянки виявляється у ставленні до кріпаків. Вона деспотична, жорстокосердна, Зневажає працю, до дворових дівчат ставиться як до худоби чи до речей, що безроздільно належать тільки їй. Марко Вовчок майстерно показує, як, вдаривши спересердя кріпачку перший раз, інститутка засоромилась і почервоніла. Але необмежена влада над людьми, що була основою кріпосницького ладу, уявлення про споконвічне право дворян на будь-яку сваволю, дуже швидко призвели до того, що знущання з кріпаків стали для панночки звичкою і навіть приносили насолоду. Кожен день били якусь з дівчат в домі старої пані, а коли інститутка, вийшовши заміж, стала повновладною господинею на хуторі свого чоловіка, то перетво рила життя селян у справжнє пекло. "Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи її. У двір жодна душа не навідувалась, а якщо комусь треба було у справах, то такий страх проймав, наче йому з пущі вихопитись од звіра лютого йдеться".
