Функцiювання мовних одиниць у текстах певного комунiкативного призначення привертає до себе пильну увагу сучасної лiнгвiстики. У колi наукового iнтересу перебуває i з’ясування в текстах рiзних стилiв структурно-семантичних i стилiстично-прагматичних особливостей таких мовних одиниць, як звертання, вставнi та вставленi конструкцiї, слова автора при прямiй мовi.
Питання про зв’язок вставних i вставлених конструкцiй з реченням, яке не раз порушувалося в мовознавствi, висвiтлювали по-рiзному. Цi одиницi розглядали як такi, що не пов’язанi з реченням (О.Востоков, О.Шахматов, О.Пєшковський та iн.), як своєрiднi члени речення (І.Мєщанiнов, В.Виноградов). Думки про те, що зв’язок вставних слiв iз реченням здiйснюється за допомогою iнтонацiї, висловлював А.Анiкiн. Дослiджуваний тип зв’язку пропонували назвати спiввiдносним граматичним зв’язком (О.Руднєв).
Звертання, як i вставнi та вставленi слова й речення, теж належить до тих мовних одиниць, якi весь час привертають увагу лiнгвiстiв. Однак усi аспекти цього складного, багатовимiрного явища ще й досi остаточно не висвiтленi в науковiй лiтературi.
У бiльшостi шкiльних пiдручникiв i посiбникiв для ВНЗ звертання розглядають як таке, що не виступає членом речення. Деякi вченi вважають його особливим рiзновидом члена речення (О.Руднєв, І.Яценко), iншi схиляються до думки, що звертання, виражене кличним вiдмiнком, може бути членом речення (О.Потебня, Е.Тимченко, І.Кучеренко), непоодиноким постає тлумачення звертання як особливої синтаксичної одиницi.
Рiзнi погляди iснують i на слова автора при прямiй мовi. Конструкцiї з прямою мовою утворюють особливу синтаксичну побудову, яка складається з двох вiдмiнних iз функцiонального погляду компонентiв: слiв автора, тобто того, хто дослiвно наводить чиюсь мову, i власне чужого мовлення, переданого без змiн зi збереженням його лексичних, синтаксичних, емоцiйномодальних рис.
Специфiку конструкцiй iз прямою мовою, неприйнятнiсть беззастережного вiднесення їх до традицiйно складних речень (сурядних, пiдрядних або безсполучникових) не раз зауважували мовознавцi. На думку М.Мiлих, мiж авторською ремаркою i прямою мовою утворився в мовi особливий вид пiдрядного зв’язку, властивий тiльки цим конструкцiям. Їхня характерна риса полягає у взаємопiдрядностi обох складникiв. В.Кодухов уважає такi конструкцiї безсполучниковими складними реченнями: «Своєрiднiсть речення з прямою мовою серед iнших безсполучникових складних речень полягає у вiдноснiй самостiйностi речення прямої мови й у рухливостi авторського речення». На подiбнiсть конструкцiй iз прямою мовою до безсполучникового речення вказує i Б.Кулик: «Слова автора i пряма мова, об’єднуючись, утворюють особливий тип конструкцiї, близький до безсполучникового речення iз взаємозалежними складовими частинами». Автори ж академiчного видання «Сучасна українська лiтературна мова. Синтаксис» заперечують зв’язок подiбних конструкцiй iз безсполучниковим складним реченням: «...синтаксична специфiка слiв автора i дослiвно переданого чужого мовлення не дає нiяких пiдстав для об’єднання їх у межах безсполучникового складного речення. Зв’язок мiж конструкцiями, вживаними для передачi слiв автора i вiдтворення чужого мовлення, виходить за межi синтаксису речення. Слова автора i речення, що безпосередньо вiдтворюють чуже мовлення, перебувають не у граматичному, а у загально-змiстовому зв’язку».
Цi суперечностi до певної мiри розв’язуються з позицiй дворiвневого синтаксису. У сучаснiй граматицi iдею iнфраструктури речення вперше розробив Д.Баранник. Учений розглядає речення як комунiкативну одиницю, що має два структурнi рiвнi: базово-комунiкативний i модифiкацiйно-супровiдний. Базово-комунiкативний (iнтраструктурний) рiвень речення утворюють головнi та поширюючi (другоряднi) члени речення, простi речення у складних синтаксичних конструкцiях. Одиницями модифiкацiйно-супровiдного (iнфраструктурного) рiвня, або рiвня суб’єктивно-модального та iнформативного прирощення, є синтаксично й iнтонацiйно автономнi вербальнi структури, зорiєнтованi на базовий граматичний i смисловий контури висловлення. Засоби модифiкацiйно-супровiдного структурного рiвня «обслуговують» висловлення, забезпечуючи йому узгоджену з ситуацiєю та iндивiдуально-суб’єктивною настановою мовця iнформативну повноцiннiсть. Вони творять план авторського супроводу комунiкативно актуальної частини висловлення, план авторського коригування її, орiєнтують вислiв на адресата.
До одиниць модифiкацiйно-супровiдного рiвня речення належать звертання, вставнi та вставленi слова, словосполучення i речення, слова автора при прямiй мовi. Вони утворюють iнфраструктуру речення, тобто «комплекс функцiонально спецiалiзованих автономних синтаксичних форм, якi, включаючись у базову структуру (iнтраструктуру) речення й еластично перериваючи його граматичну й iнтонацiйну лiнiйнiсть, забезпечують потрiбнi, зумовленi комунiкативним завданням прирощення iнформативного, суб’єктивно-модального, експресивного та iншого характеру». Категорiї модифiкацiйно-супровiдного рiвня речення належать до основних засобiв формування iндивiдуального (особистiсного) аспекту семантики речення. Одиницi iнфраструктури речення не мають граматичного зв’язку з iнтраструктурним рiвнем речення, в якому реалiзується основний змiст висловлення. Вони тiльки беруть участь у формуваннi семантичної й модальної структури речення i до поширювачiв його не належать. На те, що утворення цього типу займають у реченнях особливе мiсце – знаходяться, так би мовити, в iншому планi, в iншому вимiрi, вказував ще Є.Кротевич.
На вiдмiну вiд формально-граматичних пiдходiв, якi розглядають речення зi звертаннями, вставними i вставленими словами, словосполученнями й реченнями, словами автора при прямiй мовi як ускладненi, дворiвневий синтаксис визначає такi речення не як ускладненi чи неускладненi, а як речення з iнфраструктурою або без неї. При цьому слiд зауважити, що саме поняття «ускладнене речення» в сучасному синтаксисi потребує ще уточнення, i вченi, вказуючи на рiзноманiтнiсть простих ускладнених речень, визнають «вiдсутнiсть єдиної пiдстави їх видiлення в окремi групи i строкатiсть цих груп». Такий пiдхiд розходиться i з розумiнням природи простого ускладненого речення, викладеним у працях iз
