Драматична поема Лесі Українки "Бояриня" належить до тих творів, які донедавна були невідомі читачеві. І це не дивно, адже вперше побачивши світ 1914 року, вже по смерті письменниць "Бояриня" була видана окремими виданнями 1918 і 1923 років, а відтак аж до 1989 року не тільки не виходила друком, а й згадки про неї не було ні в оглядових статтях, ні в солідних літературознавчих монографіях, та й академічні історії української літератури обходили мовчанкою існування цього твору у творчому доробку Лесі Українки. Тільки в 20-3()-ті роки, в часи другої хвилі національного відродження, з'являються поодинокі статті, а потім - мовчанка, що пояснюється дуже просто: твір присвячений драматичним подіям національної історії - добі. Руїни з усіма її конфліктами й суперечностями, і ширше : драматичним проблемам українського національного буття. В епоху "розквіту" соціалізму, злиття націй в єдину національну спільність будь-яка згадка про національну своєрідність, не кажучи вже про національну окремішність, розцінювалася як крамольна і каралась якнайжорстокіше. Тож видавнича і літературознавча історія "Боярині" зрозуміла без особливого коментаря.
Представляючи Лесю Українку як полум'яного інтернаціоналіста, дослідники ігнорували саму сутність поняття, адже, навіть не сягаючи глибше, вже простий словотворчий аналіз засвідчує, що інтернаціональне пояснюється тільки через національне. Таким чином, збіднювався, обкраювався не тільки творчий доробок письменниці, для якої національна ідея була органічною, а й звужувалася, викривлювалася вся історія української літератури, де мотиви національної долі народу були одними з провідних, хоч і висвітлювалися, зрозуміло, з різною мірою глибини і художньої повносильності. І це закономірно, адже нова українська література постала з потреби захисту українства, відстоювання в художньому слові його інтересів і національних особливостей.
З усього комплексу національних проблем Леся Українка обирає чи не найгостріші, найдраматичніші з них - проблеми національної пасивності, національної зради і національної туги, осмислюючи їх на матеріалі української історії XVII століття, а точніше - доби Руїни. Ця епоха належить до найтрагічніших в історії України, адже після смерті Б. Хмельницького Україну, що була поділена на дві сфери впливу (польську і російську), спустошували виснажливі війни, безперервні внутрішні сутички за гетьманську булаву; гетьманська влада послаблювалася соціальним протистоянням козацьких низів і старшини. Щоб ліквідувати автономію України, підірвати економічні і політичні основи нації, передусім намагалися позбавити народ його мислячої еліти, роздаючи їй (козацькій старшині) маєтності та привілеї в обмін на зраду інтересів української державності. Ось 'ця національна зрада освічених верств "заради лакомства нещасного" з усіх національних проблем Лесю Українку мучила чи не найбільше, бо вона добре розуміла, що досягти державності народ зможе тільки тоді, коли матиме поводиря. А для цього, як письменниця в одній із своїх статей, "...у нас, на Україні, перш усього треба здобути собі інтелігенцію, вернути нації її "мозок".
Цими проблемами Леся Українка переймалася постійно. Навіть тоді, коли гнана хворобою, перебувала далеко від рідної землі, її цікавили громадсько-політичні питання. Так, рятуючись від болю у занесеному пісками Єгипті, 1910 року у Гелуані коло Каїра протягом трьох днів Леся Українка пише драматичну поему "Бояриня", зосередивши головну увагу не на "екзотичному" матеріалі, як це найчастіше бувало, а на національній історії. Свідченням того, що зображена в творі проблема її особливо хвилювала, є короткий час, за який письменниця написала "Бояриню".
За словами М. Зерова, "тепла й сердечна "Бояриня" - це той випадок, коли "творчий задум базувався па давніх і сильних враженнях українських... Тоді поетка з радістю зверталася до українського життя і майстерно та легко опановувала ним як "матеріалом для свої проблем і цілей". Отже, як вважав учений, давня історія - то передусім відправна точка, вихідний матеріал, що давав можливість виявити сучасні національні проблеми й сучасні письменниці - громадські настрої (зрозуміло, за аналогією до історичного минулого).
