Ні! я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Леся Українка
По-різному складаються письменницькі долі. Доля Лесі Українки була трагічною і немилосердною. Протягом всього життя поетесу мучила важка невиліковна хвороба. Хвороба ставала перед нею грізним муром, якого ні обійти, ні об'їхати. Місяцями доводилося лежати прикутою до ліжка, бути позбавленою простих дівочих радощів і сподівань. Невгамовний біль пік душу. Інколи на папір лягали слова муки і страждання:
Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі.
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої.
("Горить моє серце...")
Та поетеса відважно мірялася силою з лихою долею. І перемагала.
Промчалась та буря-негода палка наді мною,
Але не зломила мене, до землі не прибила.
Я гордо чоло підвела,...
І в серці моїм переможнії співи лунають.
("У чорную хмару зібралася туга моя")
Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня дочка Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву та надзвичайна сила волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити.
Такою ввійшла Леся Українка в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності, боротьби.
Ще в ранньому віці Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бути сильною, стійкою, мужньою:
"Що болить?"- мене питали,
Але я не признавалась
Я була малою горда,
Щоб не плакать, я сміялась.
("Як дитиною, бувало...")
У вірші "Мрії" поетеса розповідає, як вона ще дівчинкою милувалась картинами із старовинних лицарських романів. З особливою симпатією ставилася до переможених, але гордих і нескорених героїв:
Погляд мій спускався нижче,
На того, хто розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив: "Убий, не здамся!"
