Чимось світлим і чистим віє від таких прекрасних за своїм душевним благородством творів, як "Лісова пісня" Лесі Українки, "В неділю рано зілля копала" Ольги Кобилянської, "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського, в яких гармонійно поєднується духовна краса людини з красою природи.
«Тіні забутих предків» — чудова перлина нашої літератури, повість про казковий край, де живуть веселі чугайстри та нявки, щезники та русалки, де править всім арідник (злий дух). Гуцульщина постає перед нами такою, якою її бачили самі гуцули, котрі вірили, що ліси, гори і води населяють добрі і злі духи, що все життя людей проходить у боротьбі зі злими духами, які тільки й "чекають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду".
І тема, і характери, і сюжет, і поетика повісті становлять собою художній сплав фольклорного матеріалу. Поетично і тонко в ній змальовано життя гуцулів, їхні звичаї, побут, вірування. Уже з перших її сторінок з'являються фантастичні елементи. Неспокійним і крикливим був новонароджений Іванко, і мати, не знаючи, чим це пояснити, вважає, що хитра бісиця обміняла її дитину на своє бісеня. Так уже з перших днів життя Іванко потрапляє в атмосферу давніх вірувань, успадкованих від предків. Гуцули, відрізані горами від широкого світу, найбільше зберегли давні звичаї, давнє світосприймання, коли природа і життя людини були нерозривно злиті. Цьому сприяють і особливості дикої гірської природи.
Іван і Марічка живуть в оточенні олюднених сил природи, зливаються з ними цілком. Юний герой порівнюється з гірським потоком, а його мила з пташкою, "окриленою піснею".
Весь світ для них був як казка, "таємнича цікава й страшна". Найфантастичніші речі в повісті: розповіді про добрих і злих духів, зустріч Іванка зі щезником, обожнення вогню, ворожіння на полонині, чаклування Юри — здаються цілком реальними. Автор говорить про них як про світ, що оточує гуцула. Від цього і характер гуцула постає величним, загадковим, сповненим могутньої сили.
А як поетично змальовані звичаї ' Звичайне приготування бринзи ви дається високим ритуалом магічного обряду, коли дії повинні виконуватись в певному порядку, "має бути тихо в стаї, замкнені двері", щоб ніщо не могло порушити його святості.
Майстерно відтворює Коцюбинський звичаї гуцулів, якими вони наповнюють релігійні свята: Святий вечір, Маланки, Юрія.
Життя людей проходило в постійних ворожіннях. Ворожили, щоб добре їм велося, щоб "худібка була світуча й красна, як боже світло", щоб примножити рід свій, чаклували, щоб задобрити сили природи, заборонити їм завдавати шкоди людині, щоб позбутись ворогів і недоброзичливців.
А як цікаво зображений обряд похорону Івана, сповнений ритуального і таємничого змісту. Трембіти ридають під вікнами, приносячи сумну звістку про смерть Івана, в хаті голосить за чоловіком Палагна. А згодом односельчани справляють над його трупом веселу забаву. Люди, проводжаючи душу на той світ, вважають, що вона має залишити землю веселою, бо вже і так мала багато суму на цім світі, страждаючи та поневіряючись.
