Розвиток української прози 20-х років XX ст. Микола Хвильовий. Біографія письменника
Мета: дати загальну характеристику розвитку української прози 20-х років XX ст., її представників; ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Миколи Хвильового, розкрити його роль у літературному житті 1920-х років; розвивати навики роботи з літературою, уміння аналізувати й узагальнювати факти; виховувати в учнів активну життєву позицію, інтерес до творчості М. Хвильового. Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: виставка творів письменників-прозаїків 20-х рр. XX ст., мультимедійний додаток про життєвий і творчий шлях М. Хвильового, портрет митця.
Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному шаленому вогні, і в цім казані виварювались думки й почуття, наново перетворювались світогляди, дивно змінювалися люди.
Тим-то літературні явища цієї доби становлять надзвичайно строкату картину.
О. Білецький
ХІД УРОКУ
I. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку
II. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Вступне слово
Історія розвитку української літератури мала такий же надзвичайно складний, самобутній шлях, як історія країни в цілому. Література зберігає та передає загальнонаціональні, загальнолюдські цінності від покоління до покоління, збагачує наш внутрішній світ, виховує естетичний смак, розвиває інтелект, кругозір. Українцям є чим пишатися, адже література впродовж століть довела свою унікальність, бо попри всі гоніння й несприятливі історичні умови продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. Сьогодні, коли наша держава є незалежною, ми маємо можливість вільно знайомитися із творами поетів і письменників, які ціною власного життя відстоювали колись своє право на творчість. їх біографії є яскравою ілюстрацією тих складних і трагічних для України часів.
2. Повідомлення учнів
1 повідомлення
XX століття для української літератури — дуже плідна пора, яка дала нашій культурі багато талановитих митців і геніальних творів. Мистецькі пошуки цілої плеяди молодих прозаїків хоч і знаходяться на різних полюсах ідейно-естетичних уподобань літератури 20-х рр., однак об'єднуються на основі характерних для цієї епохи принципів змалювання людини й світу в провідних творах. У межах імпресіонізму, інтелектуального реалізму, неоромантизму Г. Михайличенко, М. Хвильовий, М. Івченко, В. Підмогильний моделюють складну внутрішню драму особи з розколотою свідомістю, відтворюють динаміку внутрішніх змін «я» героя. Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків 20-х років XX ст. стала концепція людини нової епохи, яка відчуття самотності та непотрібності поєднувала з «активним романтизмом» вітаїстичної закоханості у буття загалом і майбутнє зокрема. Поняття «відродження й становлення» є основним в етичній моделі героїв епохи революції та громадянської війни, що відображає й романтичне самоствердження персонажа в нових суспільних реаліях, і трагізм його відірваності від універсальних першооснов буття.
