"З журбою радість обнялась..." (Олександр Олесь)

 

Неповторність творчості цього поета критика помітила одразу. Іван Франко високо оцінив самобутність таланту Олеся і захоплено привітав його першу збірку. Водночас він іронізував над тим, що поета турбує тільки кохання, і бажав своєму молодшому побрати­мові "приємної забави". У двадцятих роках літературознавець П. Филипович відводить Олесеві найвидатніше місце серед поетів свого покоління, хоча відзначає, що історичне призначення його як митця "було саме таке, щоб "все життя збиратись тільки жити" та щоб замість них "повстав великий раб в кайданах" і справді по­чав жити".        

Олександр Олесь є зачинателем жанру романсової лірики в українській літературі. Навіть інтимна лірика Олеся, як правило, якщо не спа­лах думки й почуття, то принаймні тонка і сумлінна праця майстра.

Олесь - природжений поет, який вибудував власний світ слова й почувань. Час довів, що цей світ, в якому "з журбою радість обня­лась", не чужий сучасному читачеві.

Датований 1906 роком вірш "З журбою радість обнялась" скла­дається всього з двох строф, в яких визначене поетичне кредо Оле­ся. Образ журби з радістю в обіймах наводить на думку, що не буває радості без журби, так, як і журби без радості. Напевно, життя - це химерне сплетіння болю, туги з любов'ю і щастям. Хіба б могла людина відчути радість, якби не знала, що таке печаль? У мистецтві, як і в житті, немає "білішого" і "чорного". Від того, як складається життя митця, залежить Настроєва тональність його творчості.

Олесь висловив думку про те, що він і сам не знає, хто дужчий: журба чи радість. Ці почуття однаково дорогі поетовому серцю, бо вони наснажують і живлять його творчість. Може, творчість народ­жується зі страждання і стає джерелом розради для багатьох людей, які шукають відповіді на болючі для себе питання? Літає радість, щастя світле, Дзвенять пташки в садах рясних, Сміються знову трапи, квіти... А сльози ще тремтять на них.

У поезії "Слово рідне! Орле скутий!.." Олесь не оспівує слово, а закликає його спочатку стати мечем, а в наступному рядку, сон­цем. Сонце і меч - знову протилежні символи. Слово, як і життя, в розумінні Олеся, - це єдність протилежностей. Це скутий Орел, співочий і забутий грім. На початку вірша Олесь з болем констатує, що рідне слово кинуте на сміх чужинцям, його зреклися діти. Одна­че вже в наступній строфі слово оживає і сміється в шумі дерев і музиці зір, в співі степів і реві Дніпра. В чому ж сила слова? Слово-меч захищає, стає в обороні рідної землі, а слово-сонце, освітивши край, вселяє надію в безсмертя народу. Олесь переконаний, що на­род живий доти, доки живе його слово.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.