Диктанти. Варіант 9

 ІСТОРІЯ ГОДИННИКА

Ми звикли до годинника. Вже й не віриться, що в давнину люди не знали його. Наші далекі предки розпізнавали лише ніч, ранок, день і вечір. Пізніше час стали вимірювати довжиною тіні: подовжилась тінь людини на три ступні — незабаром вечір. Згодом було виявлено незручності цього способу: взимку тінь стає довшою швидше, ніж улітку, та й ступні у людей неоднакові, через що таке обчислення часу призво­дило до багатьох непорозумінь.

Край цьому поклали винахідники. На рівному, відкритому для сонця майданчику вони вкопали палицю, обвели колом і стали уважно спостерігати за рухом тіні від неї. Так почалася історія годинника.

Отже, першим був годинник сонячний. У Стародавньому Вавилоні на вершині найбільшої піраміди поставили глиняний стовп. Рівний майданчик розкреслили лініями. Коли тінь від стовпа наближалася до однієї з ліній, жрець проголошував: «Знайте, все населення царства, волею Бога минула п'ята година від сходу сонця!»

Перший механічний годинник з'явився 996 року в німецькому місті Магдебурзі. Досі зберігся лічильник часу на одній із башт Лондона. Ще у XIII столітті він показував час жителям цього міста, показує й понині.

На початку XVI століття німецький винахідник змайстрував кишень­кового годинника. Через півстоліття винайшли хвилинну стрілку, а ще через 200 років — секундну (3 журналу, 189 слів).

СВЯТА СПОРУДА

Собор виник, мов із легенди. Після зруйнування Січі повержені запорожці заснували монастир у місцях, що належали раніше одній з окраїнних запорозьких паланок. Отам у плавнях постригались у ченці, брали до рук, замість шабель, книги Святого Письма. Чорною жалобою ряс прикривали буйно-червоні шаровари лицарів Запорожжя. І вирішено було тоді на їхній сумовитій раді: збудуймо собор. Воздвигнемо, щоб піднісся в небо над цими плавнями, що рибою кишать, над степами, де наші коні випасались, і буде незломлений наш дух жити у святій цій споруді, наша воля сяятиме в небі блиском недосяжних бань. Шаблю вибито з рук, але з серця не вибито дух волі й жадання краси! Наша непокора в цім витворі стане серед степів навіки. Але хто ж збудує? Підліток місцевий викликався, тямковитий хлоп'як з очима великими, як натхнення. Три доби його не було, потім повернувся до товариства й на долоні тримав собор готовісінький, весь зроблений зі стеблин комишу. Розповідав, нібито зморений, приліг у плавнях, задрімав, і собор сам уві сні йому наснився. Дано знак, ударили в тулумбаси, скликаючи раду ко­зацьку. Рада козацька, оглянувши пробу комишеву, схвалила: воздвигнем!

І засяяли відтоді блакиттю кулясті бані собору над плавнями, над цим білим світом дніпровським (За О. Гончаром, 189 слів).

 УСМІШКА

Не даремно говорять, що люди — ніби дзеркало. Усміхайся — і світ вертатиме тобі усмішку. Якщо ж хмуритимешся на людей — вони хмуритимуться на тебе. Це одна з мудростей, яка має велике значення у спілкуванні з людьми. Посмішка — це найдієвіша зброя, за допомогою якої найлегше проникнути крізь панцир інших «я». Дружня усмішка усуває настороженість або агресивність, долає всілякі перешкоди у спілкуванні з людьми.

Якщо досі ви не користувалися цим засобом, щоб завоювати симпатії людей, спробуйте провести такий дослід. Усміхайтеся до кожного, з ким маєте намір установити контакти, і ви переконаєтеся, що усмішка настроює розмову на зовсім інший лад. І люди навкруги здаватимуться вам приязнішими, доброзичливішими. Усмішка може повністю змінити атмосферу довкола вас. Ви побачите, що вона піднімає настрій не тільки вашого оточення, а й ваш власний. Гідним подиву психологічним явищем є те, що не тільки внутрішній стан людини впливає на зовнішні його вияви, а й ті чи інші зовнішні вияви незабаром створять відповідний внутрішній стан. Іронізуйте над собою, посміхайтеся, і поступово ваш настрій неодмінно покращиться. Зрозуміло, що все своє життя ми не можемо ходити усміхненими. Тут, звичайно, багато залежить від ситуації та обставин, але не слід забувати, що людина — господар свого настрою (За І. Томаном, 188слів).

ВІДКРИТТЯ СЕБЕ

Юність — це вік, коли людина робить одне з найвеличніших своїх відкриттів — відкриває саму себе. Відкриття самої себе — найпрекрасніше, що може відчути людина. У цих пошуках глибокий зміст: кожен може розкрити свої реальні, доти незнані можливості. Щоб виявити й ви­користати їх, треба знайти себе, тобто вивчити й зуміти оцінити. Це дасть змогу «вибудувати» себе для життя на багато років уперед.

Здавалося б, приватне питання твого життя. Далебі! Це актуальні питання сучасного суспільного життя, оскільки людині необхідна не лише оцінка себе самої з позицій соціального ідеалу, а й всемірне прагнення до нього. Юності притаманна віра в ідеальне, романтична відданість винятко­вому й незвичайному. Та чи замислювалися ви, що виняткове й незвичайне народжується незвичайними можливостями звичайних людей?

А як звичайні люди йдуть до незвичайного? Як вони стають богати­рями, носіями могутнього інтелекту, моральної цільності?

Від народження і до останніх днів своїх людина так чи інакше розв'язує безліч завдань, які ставить перед нею життя, намагаючись здійснити мрію: навчитися керувати своїм життям, своєю долею.

А для цього слід озброїтися системою сучасних знань про розвиток особистості, знати форми й механізми самовдосконалення у трьох сферах: у фізичному вихованні, в інтелектуальному розвитку, в моральному оновленні (За В. Пекелісом, 185 слів).

РІДНЕ СЛОВО

Мова народу — кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя.

Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові — в спадщину потомкам. Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує від- жилі, живущі та майбутні покоління народу в одно велике історичне живе ціле. Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Але якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна б почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової історичної особистості народу — цього найбільшого з усіх створінь Божих на землі?

Вивчаючи рідну мову, дитина п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з суспільством, як не міг би ознайомити жоден історик. Воно вводить її в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик. Слово, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ (За К. Ушинським, 187 слів).

КОЛИ ВМИКАЮТЬ РОЗУМ?

Недарма кажуть: життя прожити — не поле перейти. І наше завдання, наш девіз — не бути рабом почуттів, а бути їхнім справжнім гос­подарем. Для цього у нас є безцінна зброя — розум.

«Людство вступило в еру надзвичайних емоційних навантажень. Ми можемо протистояти цьому, лише виховуючи волю, навчившись керувати емоціями», — писав видатний фізіолог, академік П. К. Анохін.

Скількох невиправданих сварок можна було б уникнути, якби всі дотримувалися цієї мудрої поради.

Напевно, кожному доводилося шкодувати про різке, необдумане слово, яке образило близьких. А варто було на хвильку увімкнути розум, і образ­ливе слово не зірвалося б.

Увімкнення розуму й логіки — це не що інше, як уміння тримати себе в руках.

Трапляється, знаходяться любителі твердити: «А я просто не можу себе стримати». Як правило, подібні розмови — бажання виправдати свою нестриманість.

Вольовим, розумним зусиллям люди змушують себе долати страх, біль. Невже важче подолати недоброзичливість, грубість? Вдайтеся у таких випадках до старого, дещо наївного, однак дієвого способу. Перш ніж ски­піти, полічіть подумки до десяти. Побачите, дратівливість як рукою зніме. Більше того, ви відчуєте задоволення від усвідомлення, що ви вмієте керувати своїми почуттями.

Пам'ятайте слова Шота Руставелі: «Розум, почуття й свідомість тісно пов'язані всі троє» (За В. Пекелісом, 183 слова).