Тарас Григорович Шевченко... Його феномен відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам'ять. Шевченко для нас більше, ніж великий поет - він національний пророк і мученик, розіп'ятий і воскреслий.
Шевченко - поет наскрізь соціальний і весь у сфері духовних проблем. Кобзарева правда на землі не просто антонім кривди. Він завжди йде від "духу істини, якого світ не хоче прийняти".
Саме проблема духовності, морального обов'язку розкривається у творі "І мертвим, і живим...".
Суспільно-політичні погляди великого митця з часом змінюються, він глибше усвідомлює антагонізм між українськими поміщиками та експлуатованими селянами. Шевченко викриває не тільки одвертих кріпосників, реакціонерів, а й лібералів. Послання звернене До "освічених" дворян, поміщиків, які Кайданами міняються. Правдою торгують.
Поет гнівно картає експлуататорів, із співчуттям ставиться до "братів незрящих гречкосіїв", до заплаканої неньки-України. Це співчуття таке щире і глибоке, що щемом віддається у серці читача.
Виразність поетових оцінок, стислих і точних, дає можливість краще відчути й зрозумілу силу його гніву та ненависті до гнобителів. У читача, як і у поета, викликає обурення й презирство панство, що плазувало перед іноземщиною, зраджувало свій народ, його мову й культуру, перетворюючись на слухняне знаряддя в руках чужоземних гнобителів. Україна в посланні - велика руїна, уярмлена і закована, свої пани розпинають її "гірше ляха", вона - недоріка, сліпа каліка, стара мати, яку "землячки" віддають на виучку німцям. З нищівною іронією автор говорить про тих, які
Несли, несли з чужого поля
і в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого.
Шевченко картає космополітизм, тих дворян, що їздили за кордон, привозили звідти ліберальні фрази про "волю", "братерство". Але нічого не робили, щоб підняти освіту, культуру, історію й мову української нації, духовно збагатити себе і народ свій, виконувати моральний обов'язок кожного чесного громадянина-патріота.
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя...
Ні, вони жили так, як "куций німець узловатий" їм скаже та ще й "історію нашу розкаже".
А з яким сарказмом поет звертається до папків-слов'янофілів! Вони читають і Коллара, і Шафарика, і Танка... "...І в слов'янофіли так і претесь..." Однак своєї мови не знають, не вивчають і не люблять
Дастьбі... Колись будем І по-своєму глаголать, – з гіркотою констатує пост.
У "Посланні..." поет переконливо доводить, що треба піднести українську мову й культуру на височінь, не відмежовуючись при цьму й від культур інших народів ("І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...").
Так розкриває автор "І мертвим, і живим,.." проблему морального обов'язку кожного громадянина пред своєю вітчизною.
Нині ми повертаємося до загальнолюдських цінностей, а отже й до Шевченка. Люди, які читають Шевченка, може, й не вичленовують проблем, які він ставив. Але вони, читаючи його твори, під їх поетичними чарами вдихають чисте, здорове повітря його пісні, відчувають
Її незримі скрижалі
Незримим писані пером.
І воно має цілющу властивість випрямляти, підносити, пробуджувати, зміцнювати в людині Людину, її духовні і моральні начала.
