Для Франка був характерний новий підхід до характеристики персонажа – синтетична характеристика героя. Якщо, наприклад, І. Нечуй-Левицький розглядав здебільшого зовнішню характеристику персонажа, то Іван Франко розкриває характер двобічно: зовнішньо (як його бачать інші), наприклад, Малий Мирон – «не такий як усі» та внутрішньо(розкриває особистісні переживання героя та його спосіб пізнання світу). Синтетичний тип характеристики використовується письменником переважно в оповіданнях, де постає проблематика стосунків дитини з природою, родиною та оточуючим світом. Слід відмітити, що такі характеристики є досить плідними, бо вони розкривають характер особистості багатогранно. Ми робимо висновок про свідомість людини не лише виходячи із зовнішнього вигляду, а й звертаючи увагу на внутрішні роздуми та почуття людини. У деяких оповіданнях більша увага приділяється зовнішньому змалюванню (твори з проблематикою школа та дитина) а у деяких, внутрішньому («Малий Мирон», «Мавка», «Мій злочин»).
Значне місце у творах про дітей посідає самохарактеристика героя: внутрішнє мовлення, роздуми. Це ми можемо спостерігати в оповіданнях, які пов’язані зі спогадами минулих подій («У кузні», «Мій злочин»).
У попередніх розділах уже було звернено увагу на певні особливості хронотопу в оповіданнях, як-от: повернення до минулого, деформація часових проміжків. Це сприяє поясненню подій, як наслідку давніх обставин, а також акцентує увагу на ключових моментах, що стали вирішальними для формування характеру дитини.
У характеристиці героя постійно переплітаються елементи портрета, жесту, інтонації, деталі, що на перший погляд здаються другорядними, але насправді мають вирішальне значення, а також предмети побуту. Усе, що може вплинути на характер героя (навіть певні предмети побуту), уводиться Франком у синтетичну характеристику. Таким чином перед нами постає цілком завершений образ. Але хоч Франко так всебічно і характеризує героя, проте він залишає читачеві можливості для з'ясування певних елементів образа. Яскраво це прослідковується на прикладі оповідань «Грицева шкільна наука» та «Малий Мирон». У першому автор зображає характер героя; читачеві зрозуміле його майбутнє, але не акцентується увага на зовнішності героя, хоча ми розуміємо, яким може бути цей сільський хлопець. В оповіданні «Малий Мирон» для нас залишається загадкою, яке майбутнє чекає на хлопця. Воно може бути полярно протилежним: або Мирон стане провідником цілого людства, або буде повністю викинутий та неприйнятий суспільством.
Щодо синтетичної характеристики, то у зовнішньому плані вирішальним є жест, інтонації, оцінка інших героїв, портрет, інтер’єр та сюжетна дія. Характер розкривається у своїх об’єктивних проявах. До внутрішнього стану слід віднести авторську фіксацію почуттів, стану або особистісних властивостей натури персонажа, деякі частини внутрішнього монологу. У ці два плани органічно вплітаються елементи сюжетної дії. Причому автор акцентує увагу на найбільш важливих моментах сюжету, саме цим і пояснюється деформація часових проміжків у певних оповіданнях. Синтетична характеристика не є єдиним видом художнього прийому, що використовується Франком для оцінки характерів. У його оповіданнях про дітей характеристика представлена в надзвичайному різноманітті видів. Письменник широко використовує і «шевченківську» лаконічну характеристику, яка складається із двох-трьох ознак зовнішності й поведінки. Для другорядних персонажів вона є головним засобом зображення. Це прослідковується в оповіданнях з проблематикою про школу, а саме в зображенні вчителів. Автор подає портретні елементи і деякі ознаки дії. Це, по суті, та ж синтетична характеристика, але в стислому вигляді. Проте буває і так, що такі лаконічні характеристики застосовуються й до головних героїв. Прикладом цього є образ учня Волянського з оповідання «Отець-гуморист», який «знав напам’ять невичерпну силу казок: вмів оповідати їх так складно, так гарно та плавно, що я, привикши змалку чути добрих сільських оповідачів, і то добрих на різні лади – і жартливих і сумовитих – при його оповіданнях сидів, мов зачарований. Досі я згадую про сього хлопчину яу про невияснений для мене психологічний феномен» (21, 31), і ця характеристика дає нам досить чітке уявлення про Волянського , який був так жорстоко закатований учителем. Хлопчик мав надзвичайно багатий внутрішній духовний світ. Дана лаконічна характеристика розрахована, очевидно, на життєвий досвід читача, що ніби домислює коротке зображення у тому напрямку, який хотів показати письменник.
В оповіданнях Франка одним із важливих художніх засобів відтворення багатозначності характерів є характеристика з різних позиції. Наприклад, характер учня Волянського розкривається в перехресній характеристиці оповідача та Телесницього. В оповіданні «Малий Мирон» спостерігаємо оцінки оповідача, членів сім’ї та сусідів. В оповіданні «Микитичів дуб» характеристика дівчини Напуди багатогранна та різноманітна: матір Анна, наймит Микола, Микитич.
Слід звернути увагу й на самохарактеристики та саморозкриття героїв. Ці художні прийоми були досить характерними для українських, російських і західноєвропейських реалістів періоду другої половини ХІХ ст. але Іван Якович пішов далі, досягши надзвичайно високого рівня майстерності у глибині психологічного аналізу. Яскравим прикладом цього є оповідання «Оловець», «Мій злочин», «Отець-гуморист», у яких Іванові Франку ніби вдається проникнути в середину душі головного героя. Але слід врахувати, що даний художній прийом має дещо однобічний характер. Це пов’язано з тим, що лише один персонаж може бути зображений зсередини, у русі його почуттів і думок, бо саме на цьому й побудована сюжетна лінія.
Отже, для Франка є властивими такі характеристики персонажа: синтетична, лаконічна, оцінка героя з різних позицій та самохарактеристика. Але автор завжди дає можливість читачеві самостійно доходити до певних висновків, вражень та переживань на основі власного життєвого досвіду.
