Народна пісня, народна творчість для митця — невичерпне цілюще джерело, яке живить його життєдайною водою людської доброти, високої моральності, немеркнучими барвами поетичної краси слова. Від народної поезії, як міфічний Антей від землі-матері, черпали силу поетичного натхнення Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник та інші видатні письменники України.
У тісному єднанні з народним життям розвивався й міцнів геній Івана Франка . У дитинстві йому співала народних пісень мати, пізніше у батьківській кузні хлопчик слухав легенди і балади про опришків, оповіді про гірку долю бориславських ріпників, анекдоти, вигадки. Під час навчання у Дрогобицькій гімназії він почав записувати твори усної народної творчості і займався цим протягом усього свого життя. Особливо захоплювала письменника народна пісня —тонка, лірична, задушевна.
Уся творчість Івана Франка — і його лірика, і вірші та поеми на історичні й соціально-побутові теми, і прозові та драматичні твори — тією чи іншою мірою стикається, переплітається, перегукується з народнопоетичними джерелами, вбираючи в себе духовне багатство народного життя.
Уже в першій своїй збірці "З вершин і низин" поет виявив усю глибину своєї любові до народної пісні, дав їй глибоке філософське осмислення. Згадаймо прекрасні, пройняті радістю життя поезії, що входять у цикл "Веснянки". Поетичним прообразом для цього циклу послужили народні пісні-веснянки, сповнені бадьорості й оптимізму, бо йде весна-красна. "Веснянки" Івана Франка розкривають цю ж тему весняного пробудження природи, але в них фольклорний образ весни наповнюється новим змістом. Весна —це не тільки оновлення природи, але й суспільне оновлення життя, — говорить поет у поезії "Гримить". У третій веснянці автор звертається до сіячів нових думок серед народу:
Сійте в головах думи вольнії,
В серцях жадобу братолюбія,
В грудях смиливість до великого,
Бою за добро, щастя й волю всіх.
