Друга частина поеми постає як різкий контраст до піднесеного сприйняття надії та втілення мрії про відродження нації. Це трагедія поневолюваного століттями народу, в середовищі якого на догоду імперським амбіціям та заради власної наживи і пристосуванства формувалась психологія зрадників національних інтересів.
У попередній частині поет лише скупими штрихами на фоні всенародної радості натякає на реальності майбутньої трагедії. Там прозвучали лише три слова: «- буря!.. - блиск!.. - жах!». Це імпресіоністичний прийом: односкладні називні речення, своєрідне використання розділових знаків, зокрема, виділення кожного з них тире і знаком оклику. Тут закладалась суть, яка буде розвинута далі.
Дослідники творчості П. Тичини одностайно доходили думки, що поет у «Золотому гомоні» пророче передбачив трагічні події громадянської війни, коли внаслідок класового протистояння нищилась ідея національного єднання заради відродження незалежної України. Щоправда, в умовах тоталітаризму при аналізі «удосконаленого» варіанту вимушено нав'язувався висновок, що виступав проти жовтоблакитників, українських буржуазних ралістів, протиставляючи їм класову зрілість українського пролетаріату, який мав вибороти нову долю Україні. Ми не можемо кому з них дорікати: уже сам факт публікації поеми 1983 року, спроба дослідників бодай привернути увагу широкого загалу громадян до твору сприяла формуванню національної свідомості.
Сьогодні маємо можливість осмислити: що ж пророче
передчував поет-громадянин, у чому вбачав трагедію свого народу? Друга частина складається з трьох блоків, ряду образів-символів народного поетичного світобачення. На зміну образам біблійного походження, які підносили подію до вершин святого, благословенного самим Богом, приходять образи, що символізують драматичне, трагедійне. Вони логічно взаємопов'язані, ведуть до єдиного висновку-передбачення. Це два чорних гроби і один світлий, каліки, чорний птах.
У зіставленні з космічними масштабами сприйняття події в першій частині друга - це контрастний фрагмент, лише окремі деталі, штрихи загальної панорами: на майдані охоплені радістю тисячі національно свідомих українців-патріотів, а поряд, у храмі, відспівують загиблих (і колір гробів - два чорних, один світлий - має символічне звучання контрасту), біля храму - каліки. Вони «повзають, гугнявять, руки простягають». Це каліки духовні, їм чужа перспектива відродження національної духовності. І поет у традиційному для «Золотого гомону» прийомі - повторі, що посилює І конкретизує провідну думку, підкреслює:
Повзають, гугнявять, сонце проклинають,
Сонце і Христа!
У «вдосконаленому» варіанті цей повтор було опущено, внаслідок чого знівелювалась характеристика калік як духовних безбатченків, байдужих до долі України, духовних ідеалів нації. Адже сонце в поемі наскрізно символізує світле, прекрасне в долі народу, Бог благословляє шлях України до самостійності. А каліки проклинають сонце і сина божого - Христа, який за біблійними переказами зцілював калік, годував голодних, і вони боготворили його.
Передчуваючи загрозу, автор звертається до засліплених
Дайте їм, дайте!
їсти їм дайте - хай звіра в собі не плекають,
-дайте.
