Незабаром виповниться два десятиліття, як Україна стала самостійною державою. Здійснилась одвічна мрія народу, наступили роки непростого процесу становлення національної самосвідомості, духовного відродження.
Нарешті займає достойне місце лі і гра і урни спадщина репресованих письменників, у єдине русло мистецького процесу вливаються здобутки майстрів слова, які десятиліттями у вимушеній еміграції своїм талантом служили ідеї відродження і утвердження української державності. Поступово до читачів повертаються твори письменників, які за тоталітарного режиму замовчувались або ж видавались у спотвореному вигляді на догоду існуючій системі.
Серед останніх на особливу увагу заслуговує поема Павла Тичини «Золотий гомін», її драматична доля. Написана 1917 року, вона вперше побачила світ у журналі «Літературно-науковий вісник» того самого року в №5-6, а в 1918 та 1920 роках у збірці «Сонячні кларнети». У цих виданнях твори друкувалися за оригінальними авторськими текстами. Та вже третє видання збірки 1925 року вийшло «відредагованим». У такому «відредагованому» вигляді поема, як і інші твори, друкувалася до 1946 року, а далі за життя автора взагалі не видавалася. Нарешті 1983 року в академічному дванадцятитомному зібранні творів П. Тичини знову з'явився «Золотий гомін», але, на жаль, це був перероблений варіант поеми. Автор приміток і упорядник тому О. Кудін зазначав: «У передруках 20-30-х років поет удосконалював текст стилістично, зробив деякі скорочення». Але перший оригінальний варіант чи бодай детальні коментарі про те, що саме «удосконалено» в академічному виданні, упорядником скромно замовчувалися.
Лише 1990 року вийшла книга поезій П. Тичини «Сонячні кларнети», у якій поема «Золотий гомін», як і ряд поезій, що свого часу зазнали вимушеного редагування, подана в первинному авторському варіанті. С. Гальченко, який упорядкував це видання, підготував тексти і примітки до творів, відзначав найістотніший недолік усіх попередніх видань: чимало загальновизнаних творів поета було піддано редагуванню. «Так, вилучення релігійної символіки, - підкреслив упорядник, - зумовило появу нових образів,
невластивих поетиці раннього Тичини». Це насамперед стосувалося поеми «Золотий гомін», яку упорядник подає за виданням збірки 1920 року.
Здається, проблема знята: у наступних виданнях у часи вже незалежної України повернення до вимушених переробок - «удосконалень» не буде. «Золотий гомін» уведений до програм загальноосвітньої і вищої школи, передруковується багатьма виданнями хрестоматій різних упорядників. І в цьому процесі починаються дивні непорозуміння: шкільні хрестоматії практично до останніх років вміщують то оригінальну, то перероблену редакцію твору.
Та ще унікальніша доля спіткала поему в хрестоматії для вищої школи «Українське слово» (упорядники В. Яременко, €. Федоренко. - К.: Дніпро, 1993): у статті В. Барки «Відхід Тичини» «Золотий гомін» аналізується за першим виданням, а сам текст поеми в хрестоматії подається у переробленому варіанті.
Нове видання хрестоматії української літератури та літературної критики XX ст. «Українське слово» знову пропонує той самий варіант тексту Поеми, але вже без згаданої статті В. Барки. В цілому нове видання
хрестоматії - вагомий крок уперед і в плані теоретичного осмислення літературного процесу, і у відборі текстів художніх творів, Шорського колективу, а от щодо аналізованої поеми все лишилося беї змін.
Не менш складною є ситуація із дослідженням поеми. Після виходу першого тому академічного видання творів П. Тичини З'явився змістовний, глибокий аналіз поетики «Золотого гомону» Г. Клочека. Але дослідник мав можливість розглядати перероблений варіант, у якому і проблематика, і поетика твору, на жаль, зазнали непоправних втрат.
У 90-ті роки з'явились окремі статті Л. Новиченка, М. Павленка, Г. Донця, М. Гона, Ю. Коваліва та ін., у яких із сучасних позицій осмислюється поетика збірки «Сонячні кларнети», зокрема, Символізм творів, біблійна образність тощо. Частково автори Звертаються і до поеми «Золотий гомін». Детальніше цікаво сучасну Інтерпретацію поеми пропонує Г. Клочек у розділі посібника для учнів одинадцятого класу, видрукуваному у числі 9 за 2003 рік газети «Українська мова та література». Автор цілком слушно посилається на думку Є. Маланюка, що про «Золотий гомін» «будуть написані цілі книжки». Поетичний світ, філософічність, художня
довершеність поеми на сучасному етапі привертають увагу багатьох літературознавців. Пропонована стаття є одним із варіантів сучасного прочитання твору.
Поема народилася як відгук на історичні події першої половини 1917 року. Внаслідок Лютневої революції в Росії і відмови царя від престолу у Петербурзі до влади прийшов Тимчасовий уряд, За цих умов в Україні було створено Центральну Раду, Її виконавчий комітет 10 червня 1917 року, використавши політичну ситуацію в колишній царській Росії, схвалив текст І Універсалу, в якому проголошувалось утворення автономії. Того самого дня за дорученням комітету Володимир Винниченко оголосив його на військовому з'їзді, а 13 червня на Софійському майдані столиці з нагоди проголошення Універсалу відбувся урочистий молебень багатотисячний мітинг, на якому панував піднесений настрій. Адже вперше за кілька століть з'явилась надія на те, що народ України сяк буде творити своє життя, почнеться національне відродження.
Саме цей настрій мас, урочистість дійства надихнули П. Тичину до написання поеми. Очевидно, точніше сказати, що поема як щось величне, світле, наснажене вірою у світлу долю народу і творення національної української держави, народилася в душі поета на одному подиху.
За жанром дослідники визначають поему «Золотий гомін» як зразок ліричної ораторії, патетичної сонати.
Провідна, наскрізна проблема твору розкриття величі, масштабності події, віра у здійснення одвічної мрії народу про побудову незалежної України втілена надзвичайно майстерно. Поет підпорядковує розкриттю її всю систему художніх засобів, які, залежно від конкретних підтем, настроїв, варіюються, органічно відтворюючи порухи душі митця.
Домінуючими серед виражальних засобів поеми є образи-символи. Тут доречно звернути увагу на те, що сучасне літературознавство, прагнучи розглядати український літературний процес у контексті розвитку світової літератури, нарешті отримало можливість наукового аналізу стилів, напрямків, які утверджувались у творчості митців різних періодів.
Відповідно по новому осмислюється і самобутність стилю раннього П. Тичини. Так, В. Яременко, аналізуючи визначальні художньо-стильові напрями і течії в літературі XX століття, виділяє як одну із провідних - символізм, а найвищим набутком символізму - поезію Павла Тичини (ранні збірки до 1921 року). Важливою при розгляді символізму ранньої поезії П. Тичини є його думка: «Генетичні витоки теорії українського символізму йдуть від філософії Г.С. Сковороди, для якого вся світобудова уявлялася як Мікрокосм (всесвіт) - Мікрокосм (людина) - Біблія (світ символів)». А отже, молодий поет захоплювався гуманістичною філософією Г. Сковороди, органічно увібрав у себе ідеологію, символіку Святого Письма, його притч та поетичне, образне мислення народу від язичництва до сучасності.
«Золотий гомін» - складний і надзвичайно самобутній за образністю і архітектонікою твір. Поет майстерно вибудовував систему символів, просторові й часові площини, підпорядковуючи все гармонійному розкриттю найтонших відтінків поставлених проблем. Для глибшого осмислення цих деталей при розгляді поеми Доцільно виділити три її складові частини.
Перша частина передає радість людей, що зібралися на Софіївському майдані з нагоди проголошення автономії України. Поет прагне передати велич, захоплення звершеним: адже, здається, Здійснилась одвічна мрія народу.
Масштабність, значимість події утверджується майстерним органічним поєднанням часово-просторових площин, які вбудовуються у чіткій системі послідовності й розширення сфер. Часовий вимір охоплює символічні знаки від язичницьких і прадавніх християнських епох до сьогодення. Це було цілком природним для поетичного світобачення митця; як слушно наголошує Ю. Ковалів, «в поетичній космогонії Тичини язичницькі та християнські феномени взаємозрівноважувалися». Просторово дійство набуває розмаху від Софіївського майдану до космічних сфер з появою Андрія Первозваного і самого Бога.
Уже в першій строфі поет немовби дає всім можливість відчути особисту присутність на велелюдному зібранні. Він не змальовує реальної картини: радість, захоплення передаються через образи-символи. Просторово - це сприйняття навколишнього середовища ліричним героєм - учасником урочистостей: спершу це вища сфера - над святковим містом-столицею:
Над Києвом - золотий гомін,
І голуби, і сонце!
І тут же погляд вниз:
Внизу -
Дніпро торкає струни...
