Микола Куліш — один з найвидатніших українських драматургів XX століття, талант світового масштабу, що був спрямований на добро, на творення й утвердження найблагородніших ідеалів гуманізму, правди, віри.
Трагічна доля письменника. Востаннє обізвавшись з Соловків, він зник у безвісті. Його правдиві талановиті твори довгий час були заборонені і лише зараз повертаються до українського читача і глядача.
Українське село 20-х років яскраво зображене в п'єсі "97". У ній автор звертається до трагічних подій в Україні після закінчення громадянської війни. Господарство зруйноване. Різко скоротились посівні площі, а те, що вродило, до зернини відбирали продзагони. Хліб вивозився до Москви, Петербурга, за кордон. А тут ще неврожай 1921 року. Почався страшний голод. Драма відтворює ці жахливі події і розповідає про боротьбу найбіднішого українського селянства за краще життя. У той лиховісний час, коли смерть від кістлявої руки голоду підступила до слобідки Рибальчанської на Херсонщині, 97 незаможників підписали протокол, в якому ухвалили: "Забрати в церков срібло-злато і повернути на хліб голодним, котрі у нас дійсно пухнуть і мруть без соблюдєнія статистики" . Навколо вилучення церковних цінностей розгортається конфлікт між бідняками (Мусій Копистка, Параска, Смик Серьога, дід Юхим, Вася) і куркулями (Гнат Гиря, Годований, дід Онисько).
Головний герой твору — селяни, з яких яскраво виділяється постать голови комнезаму Мусія Копистки, "героя революції". Це розумний, простий і добрий чоловік, який щиро вірить у нове життя. Наймит, що й хати власної не мав, став одним з керівників у селі, і це вселяє в нього почуття відповідальності за все, що відбувається кругом. Згадаймо, як Мусій впіймав на брехні черниць і збирався всім розкрити очі на їх провокацію, щоб не баламутили народ.
Мусій Копистка завзято домагається вилучення церковних коштовностей , бо свято впевнений, що гроші за хрест і чашу підуть на хліб для опухлих від голоду комунарів.
У вирішальні хвилини сутичок з багатіями (сцена реквізиції церковного золота, самосуду над людоїдами) Копистка, як представник нової влади, захищає бідняків, дає рішучу відсіч куркулям. Коли підбурюваниий багатіями натовп загрожує Мусієві розправою, той не тікає, як радить йому дружина, а бере на себе всю повноту влади: організовує ревком, щоб перешкодити самосудові: "Тут не треба обирати. Тут так: об'явився і шабаш. Аби тільки за бідний клас стояв. Такий совіцький закон є", — з впевненістю каже селянин .Це вже не простий сільський дядько, а вершитель своєї долі і своєї влади.
Навіть перед лицем смерті Мусій тримається мужньо і непохитно.
Образ Мусія Копистки драматург "вихватив, висмикнув із самісінької гущавини дніпровської голоти". Це був один з тих нових людей, яких Микола Куліш бачив у житті. В цьому образі втілено сподівання мільйонних мас найбіднішого селянства, яке віками мріяло про власну землю і щиро вірило, що революція дасть і землю, і волю, приведе до щастя.
Вірною помічницею Мусія є його дружина Параска. Вона в усьому підтримує свого чоловіка і навіть готова йти з ним на смерть, "нехай вбивають разом".
Але не всі встояли в боротьбі з голодом і куркулями. Секретар сільради Панько продався Гирі за шмат хліба і кусок смачної їжі, незаможник Іван Стоножкіа в голодному розпачі зраджує своїх товаришів. Та є ще такі, як дід Юхим, що вписав своє ім'я в протокол замість синового.
Куліш вважає призвідцями голоду куркулів, бо це вони сховали хліб. Це хитрі і підступні вороги, які хочуть взяти владу в свої руки, щоб і далі нещадно визискувати незаможних селян. Автор у п'єсі "97" показав жорстоку правду життя тогочасного українського села, включаючи нелюдський голод і випадки людоїдства. Однак в цей час письменник ще вірив, що революція пов'язана 3 жертвами, що через великі жертви, навальним ривком вперед під керівництвом партії можна вийти з цього тяжкого становища.
Темі українського села Куліш присвятив трилогію: "97", "Комуна в степах", "Прощай, село". Якщо у "Комуні в степах" автор ще сподівається на побудову в селі нового життя, то третя п'єса трилогії своєю назвою вказує на знищення села, яке відбувалось в результаті примусової колективізації.
Три драматичні твори Миколи Куліша про українське село — це трагічний літопис загибелі цього села.
