Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає "Лісова пісня". 25 липня 1911 року в Кутаїсі була дописана остання сторінка цієї драми, - твору, який по праву вважається одним з найвищих мистецьких досягнень поетеси.
Центральним образом "Лісової пісні" є образ Мавки. Народжена багатою фантазією українського народу, виношена в думках і, серпі протягом багатьох років геніального українського поетесою, лісова красуня Мавка зажила безсмертя. (Адже вона втілює ідеали гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, "що не вмирає".
На відміну від більшості людей, Мавка перебуває в повній гармонії з природою, дія неї робота - не повинність невільника, раба, наймита перед своїм хазяїном, не лише засіб існування, а потреба душі, розумне, осмислене діяння, нероздільне з красою. Тому коли Мавка "глядить корів, то більш дають набілу", нивка, яку вона обробляла, родить гарно, як ніколи до того; ліс, дарами якого бережно, розумно вона користується, відкриває перед нею свої скарби.
Прекрасними і дивними здаються Мавці люди, порівняно з лісовими істотами: лише люди "так ніжно... кохаються", "вміють творити щось вічне і величне", лише людина може прожити життя, залишивши по собі красу.
Невмирущий вогонь Мавчиного кохання сильніший за смерть.
