Диктанти. Варіант 8

ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ

У південно-східній частині Подільської височини є невисокі вапнякові пасма з мальовничими вершинами.

Це залишки давнього тропічного Сарматського моря. Понад двадцять мільйонів років тому під час горотворення в Карпатах море відступило, а рештки його органічного світу стали основою для утворення величезних прибережних коралових рифів, що звуться товтрами.

По сірих вапнякових відкладах товтр можна дізнатися про геологічну історію Поділля. Там, де були колись лагуни, оточені напівзруйнованими кільцями атолів, нині розкинулися села. За незвичайну мальовничість, за напоєне пахощами медоносів повітря цю місцевість називають Медоборами.

Чарівна природа товтрових кряжів вабила багатьох видатних людей. Іван Франко любив блукати їхніми заквітчаними схилами, сходити на стрімкі вапнякові вершини. В пам'ять великого Каменяра скелі поблизу села Вікна на Тернопільщині звуться Франковими.

Міцні товтрові вапняки здавна використовуються як сировина для асфальтових і цементних заводів. З білого медоборського каменю споруджено давньоруську фортецю в Старому Збаражі. З нього ж таки збудовано сотні сіл і міст, зведено цілі квартали відродженого після Ве­ликої Вітчизняної війни Тернополя.

У густих медоборських грабово-дубових з березою, кленом, липою, ясенем і явором лісах багато різних ягід, грибів і лікарських рослин. Нині значна територія бар'єрних рифів колишнього Сарматського моря охороняється державою (За Г. Скарлато, 184 слова).

ВОЛОДИМИР

Минало X століття. Київська Русь вступала у друге тисячо­ліття сильною, могутньою державою. Дружби з Київською Руссю дома­галися країни Європи й Азії. Досягши значних успіхів, київський князь Володимир не мав наміру спочивати на лаврах. Життя дало йому не один гіркий урок, і кожний з них робив його досвідченішим, мудрішим. Багато друзів мала Русь, та не бракувало й ворогів. Як зробити з них доброзич­ливих сусідів, а, можливо, й друзів? Чи тільки мечем, походами, по­страхом?

Володимир раз по раз у тяжку хвилину подумки звертався до бабуні Ольги, яка ще в дитинстві вчила його, що не перемогти зло іншим злом. Треба вчитися перемагати його добром.

Лише згодом, уже зрілим мужем, збагнув він мудрість бабусиних слів. Його батько, князь Святослав, бився з візантійським імператором на Балканах, домагаючись миру з давнім суперником Київської Русі лезом меча. Володимир досяг миру з Візантією розширенням торгівлі, запровадивши на Русі християнство, яке сповідували греки. Приборкавши войовничість Візантії, князь приборкав власну непримиренність, гординю. Володимир розумів, що утвердження високого, прекрасного — це теж боротьба зі злом. І тому почав будувати храми, привчаючи до краси своїх синів — Святополка, Мстислава та Ярослава, мріючи, щоб вони змагалися у доброзичливості, не ворогували між собою (3 кн. «Скарби України», 187слів).

БЕРЕГ ДИТИНСТВА

Я — син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатини, посилаю їм у далеке минуле своє благословіння, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари ди­тинства.

Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє.

Майже все вже розтануло в далекім мареві часу, як сон. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Святая, чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій.

Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя.

Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах (За О. Довженком, 188 слів).

МОВНІ ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН

Мова — запорука існування народу. Захист рідної мови — най- природніший, найлегший і водночас найнеобхідніший спосіб національ­ного самоутвердження і діяльності в ім'я народу.

Володіння рідною мовою — не заслуга, а обов'язок патріота.

Розмовляй рідною мовою скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привілеїв, лукавої похвали — це зрада свого народу.

Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона — мати.

Сім'я — первинна клітина нації. Щоб вона не омертвіла і не відпала від національного організму, її має живити культ рідної мови. Тому розмовляй у сім'ї мовою своєї нації, прищеплюй дітям ставлення до мови як до святині, найдорожчого скарбу.

Ніколи не зупиняйся у вивченні рідної мови. Вольтер говорив: «Усі головні європейські мови можна вивчити за шість років, свою ж рідну треба вчити ціле життя».

Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання — від­родження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов'язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо в ім'я нашого народу, найвищих ідеалів людства (За І. Огієнком, 189 слів).