АКАДЕМІК О. БОГОМОЛЕЦЬ
Заворожуюча тиша осіннього ранку. Джміль, що заночував у жоржині, відтавав на сонці від нічного холоду, ворушив лапками, пробував силу крил. Запах чорнобривців нагадував дитинство. Години відпочинку випадали академікові О. Богомольцю нечасто. Відпочивати він ніколи не вмів. Але кожній людині потрібен хоч коли-не-коли такий ранок. Озирнутися навколо і побачити, який прекрасний земний світ і яке це щастя — просто жити.
Він завжди пам'ятав вислів Сенеки: «Вважай, що кожен день — нове життя». Здається, не змарнував жодного дня з відведених йому. І все ж чимало справ не завершено. Він хотів, щоб молодим передалося його відчуття часу як найбільшої коштовності. Тому присвятив себе проблемі продовження людського життя та боротьбі з передчасним старінням.
Олександр Олександрович науково доводив, що сто п'ятдесят років повинні бути визнані середньою тривалістю життя людини. Не тільки суто науковий інтерес керував ученим у його дослідженнях. Він пристрасно бажав допомогти своєю працею практичній медицині, яка оволоділа величезним запасом лікувальних методів. Та успіх лікування залежить значною мірою від стану організму. Вчений вважав, що людський організм може самостійно боротися з хворобами, розробляв методи активізації його захисних сил.
Війна з невідомим триває. І цей ранок був лише короткою паузою, щоб перевести подих (За В. Дроздом, 184 слова).
ПЕЙЗАЖІ МИКОЛИ ГЛУЩЕНКА
Назви справжнього пейзажиста заслуговує той художник, який не лише вміє передати олією, пастеллю чи аквареллю лінії і барви, тони і відтінки, а й глибоко любить свою країну, окрилює ту любов у глядача. Справжній пейзажист — це передовсім палкий патріот.
Таким пейзажистом є Микола Глущенко. Ряд його праць присвячений Дніпру, Києву, його околицям. Це твори не тільки митця, а й людини, яка любить життя, яка дихає з ним одним подихом.
Ви дивитесь на весняний пейзаж, на голубий розлив річки, що захоплює прибережні чагарники, над якими от-от засвистять качині зграї. Тоді думаєте, що Глущенко — поет весни.
Та ось бачите припорошені сивим інеєм дерева, іскристий сніг, по якому простягайся синюваті смуги тіней. І впевнені, що Глущенко — поет зими.
Розкішна барвами осінь і щедре літо так само мають в особі Глущенка вірного свого співця.
Художник багато їздить по країні, невтомно працює. На його полотнах ми бачимо яскраві краєвиди Криму, густі, соковиті фарби Карпат, задумливий спокій гірських озер. Бачимо Володимирську гірку у Києві, чудесні манливі дніпровські далі. Бачимо вечори, ранки, дні рідної країни. І не тільки дивуємось блискучій майстерності художника, а й відчуваємо любов до прекрасної нашої землі (За М. Рильським, 182 слова).
КОРАБЛЕБУДУВАННЯ НА РУСІ
Яскравими сторінками воєнного мистецтва назавжди лишилися в історії знамениті морські походи київських князів. Кораблі русичів добре знали на Чорному морі, бачили на Каспії, запливали вони і до берегів Сирії.
З давніх-давен на Русі процвітало кораблебудування. Київські умільці постійно придумували нові типи суден. Від перших примітивних човнів, видовбаних або випалених у стовбурі дерева, руський флот пройшов великий шлях розвитку. З'явилися човни довжиною до п'ятнадцяти метрів, які вміщували до півсотні воїнів. Наближаючись до ворога, одні з них гребли, затулені щитами, інші натягували луки або стискали в руках списи, готуючись до ближнього бою. Були на таких човнах вітрила, які ставали доброю підмогою гребцям при попутному вітрі.
Пізніше на Русі з'явилися великі кораблі, в яких під палубою сиділи гребці, заховані від ворожих стріл і каменів. У них були високі щогли та по кілька вітрил. На цих же суднах плавали руські купці до найдальших земель. Бо Київ, інші великі міста нашої землі вели жваву торгівлю з багатьма народами.
Історія флоту Київської Русі — промовисте свідчення талановитості її людності, яка вміла створити найсучаснішу для того періоду історії техніку й уміло користуватися нею. Це був, як бачимо, народ-трудівник, народ-воїн, народ-будівничий (За М. Слабошпицьким, 182 слова).
