В 60-х рр. Куліш стоїть у передній лаві українського літературного та громадського життя. В 60-му році він, по невдатній спробі добитися дозволу на журнал, випустив альманах «Хата». В 1861 р. бере жваву участь в журналі «Основа», який провадить його шуряк Білозерський. В імені української громади він виряджає на Україну тіло Шевченка. Коло цього часу в нього зародилася думка відновити свою поетичну роботу.
Готуючи перед смертю видання своїх творів, Шевченко гадав назвати збірник: «Поезія Тараса Шевченка». Назва «Кобзар», «Чигиринський Кобзар», видимо, асоціювалась у нього з його раннім творчим набутком, найбільше зв'язаним з народною поезією. Проте читач «масовий» знав поета як автора «Кобзаря» 1840 р. та «Чигиринського Кобзаря» 1844 р., і видавці дорожили традиційною назвою. Вже перше з пізніших видань Шевченкового збірника поезій «коштом Платона Симиренка» в січні 1860 р. вийшло під цією назвою; її дотримувався й Костомаров у редактованому ним кожанчиковському виданні (1867), і київська Громада у двотомовому празькому (1876), і - називаючи тільки найавторитетніші з видань - В. Доманицький, що редагував віршовані українські тексти Шевченка у виданні Благодійного товариства (1907-1908). Так слово «Кобзар» і стало за означення всієї української віршованої спадщини Шевченка.
