Справедливо говорять, що біографія поета - в його віршах. З поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж з підручників, монографій, досліджень, де йдеться про цього талановитого поста.
Народився Дмитро Павличко, пригадує мати, "коли конати картоплю з батьком йшли вони". Майбутньому постові "тверда земля була за ліжко. Шорсткий киптар за пелюшки". Доля судилася Дмитрові така, як і всім українцям: нужда, тяжка праця, бідненька скипало того ж чужою мовою. Такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги...
У безмірі поетичного доробку Дмитра Павличка ласкавим світом людяності, любові і доброти є лірика кохання, а в жанровому різномаїтті лягає на душу його поетичне слово. Говорити про неповторність поетичного мислення Дмитра Павличка можна на основі будь-якого жанру, до якого він не байдужий. Але пісенний видається найвдячнішим, бо його словесно-музичний простір дає можливість творцеві щонайглибше осмислювати проблеми особистого й загальнолюдського на перехресті миттєвого і вічного. Безсумнівно, справжня пісня, яку полюбив і прийняв за свою народ, - один з небагатьох канатів, що лишає творцю надію на безсмертя. То ж невипадково цей жанр полонив серце Дмитра Павличка як творця.
Поезія Дмитра Павличка — це глибинні роздуми про загальнолюдські істини: любов і ненависть, добро і зло, правду і кривду, вічність і мить.
"Поезію творить любов, а не злоба", — так написав у "Слові про себе" поет. Любов стояла і стоїть біля витоків життя, робить добро, стверджує у людині людське, вивищує нас перед злом. Саме тому вірші Дмитра Павличка не старіють, невтомно випромінюють любов і щедрість душі.
