Села Моринці і Кирилівка на початку XVIII в. належали до «клю¬ча» княгині Яблоновської. В кінці століття села ці дісталися небожеві Потьомкіна Василеві Енгельгардтові, а від Василя Енгельгардта пе-рейшли коло 1830 р. його синові Павлові Васильовичу. В кінці 50-х років, перед селянською емансипацією, Кирилівкою володів Флор- ковський.
Для Шевченка не пройшло безслідно те, що Звенигородщина була тереном широкого гайдамацького руху 1768 р., т.зв. Коліївщини. Дід Шевченків Іван брав участь в рухові, тож від нього в дитинстві май-бутній поет наслухався оповідань про гайдамаччину, сприймаючи ті останні судороги поспільства, що рвалося назустріч гаслам селян¬ської революції XVIII в., як «славу козачу». Відома картина з епілогу «Гайдамаків» («Бувало, в неділю, закривши Мінею») показує, як доходила й передавалася Тарасові усна народна традиція про ко¬пті 1768 р.
Мати Шевченкова умерла влітку 1823 р., а року 1825 умер і батько. І наука Шевченкова розпочалася старосвітським звичаєм у бакаляра; знав їх Шевченко двох послідовно: Василя Губського та Петра Богорського (в Кирилівській приходській школі). Від останнього втік до містечка Лисянки, і на тому його шкільна освіта скінчилася. У Ли-синці пробував він пристати учнем до диякона-маляра, а потім нама-гався влаштуватися у такого ж «богомаза» в селі Тарасівці. Року 1829, з наказу старого Енгельгардта, увійшов до складу «Гвардії» його сина Павла Васильовича. Спочатку Шевченко мав проходити кулінарну науку, але, видимо, не виявив здібностей, і вже восени 1829 р. його відправлено до молодого дідича у Вільну за козачка.
Молодий Енгельгардт («русский немец», як називає його Шевчен¬ко) був людиною сухою, черствою, але діяльною, неспокійною. Шев¬ченко з Вільни попав у складі його «дворні» до Варшави. У Варшаві він ходив учитися до портретиста Лампі. Під час листопадового по¬встання 1830 р. (Енгельгардт був у Петербурзі) Шевченка разом з ін¬шими дворовими людьми відправлено обозом до Петербурга. У Віль¬ні, «дорогій серцю» поета «по воспоминаниям», і у Варшаві Шевчен¬ко вивчив польську мову, якою орудував цілком вільно. Є відомості, що у Варшаві він пережив якесь сердечне захоплення.
В Петербурзі, де Шевченко опинився на початку 1831 р., його від¬дано («законтрактовано») на чотири роки до «живописных дел» це¬хового майстра Ширяєва.
Наприкінці перебування Шевченкового у Ширяєва він познайо¬мився з художником Іваном Максимовичем Сошенком. По одній версії, яку передає Чалий, Сошенко, тоді учень Академії мистецтв, дізнався про Шевченка від родича Ширяєва, що навідувався до Ака¬демії, і сам запросив малярського учня до себе. По другій версії, зуст¬річ Сошенка з Шевченком сталася в Літньому саду, вночі, коли Шев¬ченко зарисовував садові статуї до альбому. До цієї версії належать оповідання П. Г. Лебединцева («К. Ст.». - 1882. - Ч. IX), почуте з уст Сошенка, та оповідання самого Шевченка (в автобіографічному «Художнике» та в листі до редактора «Народного чтения»).
Через Сошенка Шевченко входить до гуртка учнів, що оточує Карла Брюллова. В артистичному колі виникла думка про визволення його з кріпацької неволі. Професор Венеціанов договорився з Енгельгардтом за 2.500 карбованців асигнаціями, а гроші на викуп дав Жуковський, пустивши свій портрет пензля Брюллова в лотерею межи членами царської фамілії. На згадку про день визволення - 22 квітня 1838 - Шевченко присвятив Жуковському поему «Катерина».
