Головний "герой "Слова о полку Ігоревім" – князь Ігор Святославич. Це гордий і відважний, готовий віддати житія за батьківщину лицар. Він зневажає смерть, полон для нього - найбільша ганьба: "Лучче ж бо потятим бути, говорить він, - аніж полоненим..."
Ігор - вольова натура: він один зумів повернути тисяч і відступаючих воїнів назад, на допомогу Всеволодові, що знемагав, оточений половцями. Ігор не мислить себе окремо від дружини: "З вами, русичі, хочу голову свою положити, або напитися шоломом з Лону!".
Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим Ігоря за необачність, недалекоглядність, славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний твердо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, сотні жінок стали вдовами, сотні дітей - сиротами, князі "пересіли із сідла золотого га в сідло невольниче", а головне - відкрилися навстіж ворота для нових нападав половецьких орд. Тому "тоска розійшлася по Руській землі", печаль буйна тече серед землі Руської", навіть "никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилося".
У неволі "Ігор не спить, Ігор думкою поле міряє од великого Дону до маленького Дінця", докладно обмірковує план втечі, бо тільки наступними мудрими діями може він спокутувати свою вину перед рідним краєм. Цього хочуть усі, навіть природа.
Розповідаючи про похід Ігоревого війська, автор не лишається стороннім спостерігачем, він болісно переживає перебіг полій і не може втриматися від коментування вчинків Ігоря.^від осудження князів за чвари, які перетворюють рідну країну на велетенське кладовище, і благає русичів об'єднатися.
"Слово о полку Ігоревім" склало на мене дуже велике враження. Я навчилася розуміти і любити літературу того часу і дізналася багато нового і цікавого з історії Руської землі.
