Першi десятирiччя ХХ столiття у життi українського народу позначенi незалежнiстю думки, вагомим доробком вiтчизняних науковцiв, громадсько-полiтичних дiячiв, письменникiв. Тогочасна українська лiтература представлена iменами Івана Франка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Богдана Лепкого, Андрiя Чайковського, Ірини Вiльде, Богдана-Ігоря Антонича, Осипа Назарука, Олени Кисiлевської, Ольги Дучимiнської та iн. Серед них особливе мiсце належить Степановi Йосиповичу Смаль-Стоцькому (1859–1938) – громадсько-полiтичному дiячевi, науковцю, письменнику, непересiчнiй людинi. Вiн народився в селi Немилiв (Немолiв) на Львiвщинi у селянськiй родинi Катерини Карпової та Йосипа Смаль-Стоцького й виховувався на кращих нацiональних традицiях. Материк нацiонально-духовного для нього, визначного славiста, спочатку втiлювався в родинних оберегах батькiвської оселi на Радехiвщинi, згодом – у буковинському краї, де вiн викладав у Чернiвецькому унiверситетi, провадив просвiтницьку i наукову дiяльнiсть у Буковинi, пiзнiше – далеко за межами України – в емiграцiї. Нинi творча спадщина професора, iнтерпретатора творчостi Т.Шевченка поволi повертається в Україну. Прислужилися цьому й науковцi Чернiвецького нацiонального унiверситету iм. Юрiя Федьковича та Ягеллонського унiверситету в Краковi. У 2009 р. в цих закладах вiдбулися мiжнароднi конференцiї, присвяченi С.Смаль-Стоцькому. Тодi ж освячено його могилу в Краковi (на Раковицькому кладовищi поряд з останнiм пристанком Б.Лепкого).
Наукова i творча спадщина професора частково вже була об’єктом вивчення вiтчизняних дослiдникiв – О.Добжанського, В.Даниленка, Л.Ткач, Б.Мельничука та iн. Спомини С.Смаль-Стоцького, якому свого часу присвятили чимало уваги онук ученого Юрiй Луцький, учнi Василь Сiмович, Лука Луцiв та iншi, ставали вже предметом нашої уваги, однак чимало фактiв про визначного письменника ще й досi невiдомi. Прикметно, що сучаснi дослiдники звертають увагу й на мовознавчi погляди ученого, зокрема Н.Гуйванюк – у працi «Граматика С.Смаль-Стоцького – унiверсальна наука пiзнання мови», М.Скаб – «С.Смаль-Стоцький та iншi вченi про українську вимову церковнослов’янського тексту», А.Фалов- ський – «Мовознавчi працi С.Смаль-Стоцького в оцiнцi славiстiв» (польською мовою) та iн. [5]. Оприлюдненi погляди потребують систематизацiї, ми ж ставимо собi за мету подати читачам кiлька штрихiв до портрета С.Смаль-Стоцького, спинившись на його мемуарнiй спадщинi.
Майбутнiй професор здобув добру освiту (навчався у школi села Немилiв, тривiальнiй школi в Радеховi на Львiвщинi, нiмецькiй i польськiй гiмназiях у Львовi), що пiзнiше сприяло формуван- ню його фiлологiчних поглядiв. Найбiльший уплив на нього як гiмназиста мав професор української мови й лiтератури нiмецької гiмназiї у Львовi Гнат Онишкевич. Саме завдяки йому С.Смаль-Стоцький поїхав до Буковини, де став студентом фiлософського факультету Чернiвецького унiверситету. Тут очолив студентське товариство, а його виступи, як слушно вважає науковець Н.Гуйванюк, засвiдчують зародження смiливої iдеї самому взятися за написання праць iз граматики, що зреалiзувалася пiзнiше – через шiстнадцять рокiв. Однак уже у статтi «Лист iз Буковини» (1880) студент С.Смаль-Стоцький уперше виступив як мовознавець i оборонець рiдної мови.
Із 1885 р. за пiдтримки чеського славiста Ф.Мiклошича, лекцiї якого слухав у Вiднi й пiд керiвництвом якого написав дисертацiйну працю «Процес аналогiї у словозмiнах руської мови», С.Смаль-Стоцький став доктором слов’янської фiлологiї та професором Чернiвецького унiверситету. Тодi ж починається плiдна робота з мовознавства, яка пiзнiше виллється й у мемуарах, наприклад, «Бодуен де Куртене як язикознавець i чоловiк (13.ІІІ.1845 – 3.ІХ.1929)», що були написанi в емiграцiї. Цей мемуарний портрет – синтез наукової доповiдi та споминiв, адже його матерiал слугував С.Смаль-Стоцькому для викладу на зборах Українського iсторично-фiлологiчного товариства у Празi. Крiзь вдало дiбрану сюжетну канву постають вiхи життя видатного славiста: закiнчення школи у Варшавi (1866), студiї у Празi, Єнi, Берлiнi, Пе- тербурзi, Липську (саме в цьому мiстi 1870 р. Бодуен де Куртене став доктором фiлософiї), подальша робота на посадi доцента Петербурзького унiверситету, а також професора порiвняльної лiнгвiстики Казанського унiверситету, дiяльнiсть у Краковi (1893–1899) тощо.
У спогадах про Бодуена де Куртене подано бiблiографiчний огляд найцiннiших праць мовознавця: «Гуманiзацiя мови» (1893 р., нiмецькою мовою), «Про мiшаний характер усiх мов» (1901 р., польською мовою), «Вказiвки для тих, хто записує дiалектичнi матерiали» (1904 р., польською мовою) та iн. Не залишаються поза увагою мемуариста й науковi дослiдження, що стосуються українського народу («найцiкавiшi для українцiв Бодуеновi працi про українську мову i про український нарiд» 1): «Українське питання з позанацiональної точки зору» (1913 р., росiйською мовою), «Кiлька зауваг про об’єктивну й суб’єктивну вiдрубнiсть “України” з мовного, племiнного i державного по- гляду» (1925 р., польською мовою) та iн. Спогадувач наголошує на концептуальних поглядах мово- знавця, не оминаючи його визнання вiдрубностi української мови вiд росiйської. У зв’язку з цiєю позицiєю славiста вгадується й суголосна оцiнка проблеми самого С.Смаль-Стоцького, адже, як вiдомо, цей останнiй «набув слави Герострата в славiстицi» (Ю.Шевельов), бо заперечив iснування спiльної давньоруської мови, заявив, що українська мова походить iз праслов’янської.
Треба зауважити, що вже в назвi аналiзованого тут мемуарного твору посутньою є особливiсть тогочасного портрета, в якому правдиво вiдображено життя й особистiсть, а iндивiдуально-людський характер i професiйна спрямованiсть одиницi постають у синтезi. С.Смаль-Стоцький акцентував не лише на суто науковiй дiяльностi Бодуена де Куртене, а й на його людських рисах. Автор показав, як
