Його назвали Іваном не через свято Першої Богородиці, а тому що так вимагала давня традиція, якої в роду Франків строго дотримувалися. Найстарший син мав назвати свого первістка іменем батька. Батька Якова Франка звали Іваном. У ті часи дитину хрестили того ж дня , коли вона народилася. Якщо дитина помирала нехрещеною через недбальство батьків, то такий гріх не прощався. Тому не могли собі дозволити батьки Івана Франка приховати від священика (а ним був О. Йосип Левицький), що їхня дитина народилася 25-го серпня, а вони сказали, що 27-го. Надто богомільні були батьки Івана Франка, аби допустити такий гріх, тому факт про народження 25-го серпня є звичайною легендою і не більше, хоч її люблять повторювати в нашій літературі. Хрещеними батьками Івана Франка були Данило Навроцький та Олена Риб’як. Він належав до сільської аристократії, бо жив з того, що малював ікони і продавав їх, а вона – сусідка, крім того родичка.
Одним із центральних моментів Франкових розповідей про дитинство є описи природи Нагукєвичів та їхніх околиць. Малою дитиною Франко любив блукати в лісі. Він будив у нього «ті неясні почуття, з яких у людській душі зароджується релігія». Особливе ставлення та любов до лісу зображене Франком в оповіданні «Мавка». Народження і раннє дитинство Франка припало якраз на перші роки після найбільшої природної катастрофи. У народній пам’яті вона відклалася під назвою «тісні роки». Проте батьки з нетерпінням чекали на появу первістка в їхній сім’ї, вони дуже любили малого Івана. Яків був великодушною людиною і покладав усі свої душевні сили на виховання дітей. Його кузня буде жити в пам’яті Франка «живими й незатертими» спогадами; то були найкращі роки його життя. Про це Франко напише в оповіданні «В кузні». Від матері Франко успадкував здібності до образного висловлювання, а також інтерес до фольклору.
Малий Франко не був бездоганною дитиною. Одного разу Іван разом з двома товаришами стрибав зі стріхи на землю, де була постелена солома. Він скочив першим і забрав солому, щоб його приятель стрибнув на голий тік. Під час навчання Франко «позичив» в однокласника олівець. За це йому перепало від батька, бо на цю річ пішли тяжко зароблені гроші (Франко змоделював цю історію в оповіданні «Оловець»). Іще одного разу Франко ледь не втопив свого однолітка: завів його, ради жарту, на глибину, а тоді, сказавши «На, рятуйся», покинув. Але хлопця врятував старший товариш. Франкові вдалося здобути повну освіту: від початкової школи й аж до університету. До початкової школи Івана віддали в сусіднє село в 6 років. Потім навчався в так званій «нормальній» школі отців Василіан у Дрогобичі. У 1867-1875 рр. навчався в Дрогобицькій гімназії (про цей період свого життя Франко залишив декілька біографічних оповідань: «Schonschreiben», «Отець-гуморист»). Там був одним із най здібніших учнів. У той час Франко читав усе без будь-якої системи: твори польських літераторів Фредра, Дзєржковського, Захаріясевіча, Лозинського, німецьких Гофмана(яким особливо зачитувався), Вілянда і Кляйста, спомини Бенвенуто Челіні , французьких Ежена Сю та Дюму. Така безсистемність відображала інтелектуальну обмеженість провінційного світу, що її Франко добре схарактеризував, міркуючи про Лімбаха: «Се було щось подібне до цілости, з бідою зліпленої з найрізноманітніших шматочків людського знання, які міг у тих часах напхати цікавий чоловік по галицьких провінціальних містах». У 1875 році Іван Франко переїжджає до Львова і вступає до Львівського університету на історико-філологічний факультет.
Отже, як бачимо, на формування особистості Івана Франка значний вплив мали його батьки. Вони назавжди залишилися для нього взірцем. Завдяки нестримному бажанню вчитися Іван Якович здобув повну освіту. Певні епізоди із дитинства та навчання в школі пізніше будуть відображені в оповіданнях Івана Франка про дітей.
