Коли надвечір старий Корній плентався городом до берега, горблячись під довгим покрученим веслом, чиясь голова неодмінно кричала йому через паркан: «Глядіть, діду, коли б вас русалки не залоскотали!» І реготала.
Можливо, через те Корній, як завжди, вирушав трусити ятери, коли вже зовсім смеркло, аби ніхто не чіплявся.
Схожа на стару печерицю дідова хата, що сиділа, сиділа серед луків - та й прилягла-притомилась, була найближче до річки. У кінці дідового городу блищала невелика саджалка, де старий змайстрував дерев'яну кладку з драбиною, щоб було зручно спускатись у воду. Саме з тих пір саджалка і стала зватись купальнею його імені. Тут же Корній припинав човна. Вузький прохід в очереті з'єднував купальню ще з одним плесом, де дід ставив свої ятери. З рясною сивою бородою, у білій полотняній сорочці, дід Корній світився серед ночі, мов фосфорний, або ж, якби було так, що тієї ночі у човні мав розквітнути кущ жасмину, то ніхто б і не подумав вагатися, що саме так воно й сталось. Над водою туман насотав білої вати, і дід час від часу занурював у ту вату свої лапаті руки, що здавались незграбно стяпаними з рудої глини якимось невдахою гончарем, який, певно, з похмілля, задрімав та й залишив їх на осонні, від чого вони потріскались глибокими тріщинами, мов висохлий грунт пустелі. Отож коли необізнані комарі сідали на ті руки, то, повештавшись по їхній репаній поверхні, згодом відлітали ні з чим. Дід перехилявся через борт, щоб витягти ятір, і його сива борода неодмінно вмочувалась у темну воду. Тоді мимоволі думалось: «Хоч би ото яка така річкова чортівня не вхопила старого за бороду та й не стягла, чого доброго, з човна». Надто вже старий був Корній, а тому повільно, не поспішаючи, здійснював він свою справу, ніби одержував від того насолоду. Туману над плесом згодом збільшувалось, і тепер, дивлячись на старого, вже не можна було впевнено сказати - дід то сидить, чи просто клубок туману, що виснувався в горбик.
Тієї ночі дно Корнієвого човна вкрили кілька чималих, майже круглих карасів, що виблискували, мов величезні циганські сережки. Старий поглядав на них і щось вдоволено бурмотів. Стояла чудова липнева ніч. І хоча ятери були вже всі вибрані, Корнію чомусь не хотілося пливти до берега. Задерши голову, старий втупився в якусь далеку зірку, що миготіла бозна-де у чорному небі, і замріявся.
