Для автора доля рідної землі, як і його особиста, невіддільна від долі рідного слова. Можливо, саме тому, коли Олесь опинився в еміграції, його поезія так і не піднялась до тих висот, яких вона сягнула тоді, коли митець був разом зі своїм народом. Втратився кревний зв'язок, який живив творчість Олеся. Без рідного краю Олесь перестав бути самим собою. Він хотів і не зміг повернутися до себе.
Нащо я вам? Вас в стані сила,
Не звіть мене! Ваш стан - могила,
І в ваших жилах біла кров.
Холодні й загальні слова безсилі пояснити трагедію митця, приреченого на самотність, страждання й смерть на чужині. Поет так хотів вгледіти ліс, май і сонце в коханому краю, де покинув свою душу. Душа Олеся - його поезія - попри все залишилася на рідній землі. Сьогодні ми повертаємося до неї довгим, покрученим шляхом.
...Хіба не камінним є те серце, що не здригнеться, читаючи страшний присуд Олеся собі самому:
Я марив лицарем з'явитись перед вами,
Гінцем і вісником життя!
І ось стою з порожніми руками
В сльозах ганьби і каяття.
Хай громом присуд каш мене ударе,
Хай серце проймуть блискавки...
О рідний громе, рідні хмари,
О смерть від рідної руки!..
