У творах М.М. Коцюбинського правдиво відображене українське життя кінця XIX – початку XX століття. Видатний художник слова завжди співчував народному горю, з любов'ю ставився до трудівника, у своїх творах виражав думи і прагнення трудящих мас. Одним з видатних творів автора є повість «Fata morgana», де яскраво показане злиденне життя українського селянства. Голод, холод, безземелля, безнадія. Та в селі вже визріває ненависть до гнобителів, що виливається у боротьбу селян під час революції 1905 року за землю і волю.
Головним героєм повісті є народ: Маланка, Андрій, Гафійка, Хома, Прокіп, Марко, інші люди, які уособлюють народ з його радостями і болями, горем, боротьбою. У кожного з них своя доля, свої мрії і сподівання, своє ставлення до землі.
Важливе місце в повісті займає родина Воликів: Андрій, Маланка та їх дочка Гафійка. З неприхованою симпатією змальований автором образ Маланки. Це працьовита, з почуттям власної гідності, чесна українська жінка, яка над усе любить землю, живе надіями на власне поле. Найми забрали у неї молодість, на роботі в панів почорніли руки, але в серці живе надія вибитись в люди, мати свій шматок ґрунту. Маланка сподівається іншої долі для своєї дочки Гафійки: видасть її заміж за хазяйського сина, і будуть вони працювати на власній, а не на чужій ниві. І бачить Маланка у своїх мріях зелену леваду, на ній Гафійку вже молодицею, що бере плоскінь і виспівує, в колисці дитину, біля неї і себе — веселу. Вона — господиня, діждалася щастя хоч на старість.
Земля для жінки — найдорожчий скарб, поезія, натхнення. Ніхто так глибоко не відчував красу поля, силу хліба, як Маланка. " Яка ти розкішна , земле, — думала Маланка. — Весело обробляти тебе." Маланка любить працю, хоче прикрашати землю своїми руками, та немає в неї землі. Але надія не покидає жінку: " Але ще дочекають наші руки обробляти свої ниви, свої городи, свої садки... Поділять тебе, земле, ой, поділять..."
Побачивши у полі панів, Маланка повірила, що вони приїхали міряти землю для селян. Жіночу душу наповнила радість, в ній все співало: "Співала колосом власна нива, співали жайворонки над нею, співав пісню серп,підрізуючи стебло,... співало, врешті, серце, повне надій". Маланка почала готуватися до одержання землі: збирала насіння пшениці, огірків, маку, завела в хаті безліч вузликів, прицінювалась до лісу.
Та не судилось здійснитись Маланчиним мріям: як була панська земля, так І залишилась панська. Дурно Маланка збирала насіння, марно плекала надії. Андрія скалічено і вбито, Гафійка пішла в найми. У тривожний час революції селянка в душі раділа, що горять пани й генерали, але їїі було страшно.
Саме з Маланкою пов'язана назва повісті. «Fata morgana» — це марево. Біднячка, сподіваннями і мріями якої наповнена вся повість, втратила все: " Пестила мрію про землю, а земля встала проти неї, ворожа, жорстока, збунтувалась і втекла з рук. Як марево, поманила і, як марево, щезла." Такою була доля тисяч найбідніших селян, що чекали від революції землі.
