І чи И писати у власних iншомовних назвах?
Чому в українському вжитку стає бiльше власних назв iншомовного походження, у яких замiсть iпишуть и? Чи можна поширювати на них «правило дев’ятки»? Цi запитання ставить багато людей. А й справдi, як їх передавати в українськiй мовi?
Запровадження свого часу «правила дев’ятки», тобто вживання в загальних назвах iншомовного походження и пiсля дев’ятьох приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним, посприяло впорядкуванню правопису всiх загальних назв. Що ж до власних iншомовних назв (прiзвищ, особових iмен, власних географiчних назв), то в них пiсля цих дев’ятьох приголосних писали i, зрiдка – и. Це створювало труднощi, бо потрiбно було запам’ятати, у яких iз них писати i, а в яких – и. Саме тому авторський колектив, який пiдготував до друку «Український правопис» 1993 р., розширив коло власних географiчних назв з и. До них потрапили Алжир, Бразилiя, Скандинавiя, Братислава, Ватикан, Вашингтон, Крит, Мадрид, Сицилiя, Сирiя, Чикаго, Чилi, Тибет та iн.
У проектi найновiшої редакцiї «Українського правопису» (1999) запропоновано поширити «правило дев’ятки» на всi власнi iншомовнi назви. Цю пропозицiю пiдтримали мовознавцi, якi брали участь у його обговореннi. Проект, як вiдомо, не став офiцiйним правописним кодексом, але вживання и в загальних i власних iншомовних назвах пiсля названих дев’ятьох приголосних активно обстоюють i далi як фахiвцi, так i практики. Воно вiдповiдає вимовi цих приголосних в українськiй мовi та робить послiдовним правопис запозичень. Саме тому набiр iншомовних особових iмен та прiзвищ з и розширюється, що засвiдчує мовна практика i деякi орфографiчнi словники української мови. Вiн поповнився такими власними назвами, як Аристотель, Аристофан, Еврипiд, Фридрих, Фердинанд та iн.
Зважаючи на зазначену вище особливiсть вимови дев’ятьох приголосних звукiв в українськiй мовi та прагнучи до однакового, послiдовного передавання їх у загальних i власних назвах, маємо пiдстави писати и у словах Аристотель, Аристофан, Еврипiд, Фридрих, Фердинанд та iн.
Правильно передаваймо слов’янськi власнi назви
Нинi можна прочитати i почути Коштунiца, Коштуница i Коштуниця, Кустурiца, Кустурица i Кустуриця, Мiтровiца, Мiтровица, Митровица i Митровиця, Сребренiца, Сребреница i Сребреницята iн., пор.: Мiсто Косовська Мiтровiца, подiлене навпiл на албанську та сербську частини, надовго залишиться одним iз символiв протистояння двох народiв (Україна молода, 18 лютого 2009 р.); Перше [звинувачення] стосується злочинiв, якi були скоєнi в Боснiї i Герцеговинi в 1992 роцi, друге – бiйнi в Сребреницi в липнi 1995 року... (Там само). У цих прiзвищах i власних географiчних назвах, належних до пiвденнослов’янських мов, голоснийи (i) передають в українськiй мовi через и (див.: Український правопис. – К.: Наук. думка, 2007, § 104, п. 5, с. 132). Пiсля ц потрiбно писати я, бо в українських прiзвищах i топонiмах у цiй позицiї вiн м’який, пор.: Маловиця, Блиставиця, Мiдяниця, Брусниця та iн.
Отже, в українськiй мовi правильно вживатиВоїслав Коштуниця, сербський митець Емiр Кустуриця, мiсто Косовська Митровиця, трагiчнi подiї в Сребреницi.
Хто вони: данцi, данiйцi чи датчани?Можна почути три назви жителiв (народу) Данiї: данцi, данiйцi та датчани. А яка з них правильна? Не вiдповiдає усталеним зразкам українського словотворення назва датчани, вона з’явилася в усному i писемному вжитку українцiв пiд впливом росiйської мови. Першi двi назви жителiв утворенi правильно, за допомогою суфiкса-ець (у формi однини), у множинi вiн має варiант-ц-́. Однак у словах данець, данцi цей суфiкс приєднаний до усiченої основи Дан-, а в словахданiєць, данiйцi – до неусiченої основи Данiй-.Здебiльшого, утворюючи назву жителя країни чи мiста, використовують якийсь один iз зазначених способiв поєднання з твiрною основою: або з усiченою (пор.: Іспанiя – iспанець, Португалiя – португалець, Норвегiя – норвежець), або з неусiченою (пор.: Італiя – iталiєць, Англiя – англiєць, Бельгiя – бельгiєць). На означення жителiв Данiї, як бачимо, в українськiй лiтературнiй мовi є два можливi варiанти. Давнiшi орфографiчнi словники подавали лише назву данець i його форму множини данцi, новiшi орфографiчнi словники фiксують назви данець, данцi таданiєць, данiйцi. Ширше вживаними є назви данець, данцi, тому їх i рекомендують до вжитку.
