Пантелеймон Куліш був одним із найактивніших діячів українського руху 40—90-х років минулого століття. Невтомний подвижник української культури — письменник, критик, публіцист,етнограф, видавець, автор першого українського фонетичного правопису, — він відстоював право українського народу на літературу рідною мовою, доводив перспективність українського красного письменства як національного і самобутнього, прагнув об'єднати українське громадянство навколо ідеї національно-культурного відродження. Захоплення українською ідеєю викликало потік звинувачень на адресу Куліша з боку офіційного радянського літературознавства, і довгий час чорне тавро українського буржуазного націоналіста супроводжувало ім'я талановитого митця. Тепер, в період розбудови незалежної української держави, настав час переглянути і переоцінити величезний творчий доробок автора.
Значна заслуга Куліша як письменника у тому, що він започаткував жанр соціально-історичного роману. Його "Чорна рада", на думку Івана Франка, була найкращим твором цього періоду на історичну тему.
Предметом художнього зображення у романі є події в Україні після смерті Богдана Хмельницького: жорстока боротьба за владу на Лівобережжі між наказним гетьманом Якимом Сомком і кошовим Запорозької Січі Іваном Брюховецьким, підготовка і проведення чорної ради під Ніжином, де хитрощами і обманом гетьманська булава дісталась Брюховецькому.
Пантелеймон Куліш показує інтереси і прагнення різних груп козацтва: і козацької верхівки, і городових, і запорізьких козаків. Уособленням доблесті, козацького лицарства і звитяги виступають в романі гетьман Сомко, його прибічник — паволоцький полковник Шрам з сином Петром, курінний отаман запорожців Кирило Тур, січовий батько Пугач. Це люди, безмежно віддані своїй Вітчизні, занепокоєні її теперішнім становищем. Вони прагнуть державності України, щоб не загинула вона у тяжкій неволі.
Мудрим політиком постає перед нами наказний гетьман Яким Сомко. Продовжувач справи великого Хмельницького, він має намір знову об'єднати пошматовану Україну "під одну булаву", щоб знову була "велика одностайна Україна". Державні інтереси для нього на першому місці. Наказний гетьман ладен забути всі чвари з полковниками, щоб відстояти загальну справу. Не особиста доля засмучує його, коли гетьманом вибрано Брюховецького, а те, що "погибає Україна", що "наругавсь лихий ворог над честю й славою козацькою". Чесний і благородний, Сомко не хоче проливати людську кров за своє гетьманування, як пропонує йому Кирило Тур, не хоче і визволення ціною чужого життя. Вірний син України гине у боротьбі за її щасливу долю.
З великою симпатією змальований у романі полковник Шрам. Це великий патріот своєї землі. Пошрамований у боях з ляхами, загартований у жорстоких січах, полковник не зважає на свої літа і рани, коли треба рятувати Україну. Велика внутрішня сила і енергія не дозволяють йому бути осторонь від суспільних справ, байдуже спостерігати загибель рідного краю. Він розпочинає боротьбу за об'єднання України під владою Сомка, якого щиро цінував за розсудливість, державний розум, благородство, відданість Україні. З цією метою Шрам з сином вирушає у Переяслав.
Турбота про загальну справу — основна риса в характері паволоцького полковника. Стійкий і мужній цей чоловік, мовчки перемагає своє лихо, але при зустрічі з Сомком в його домі гірко заплакав, бо Україна "розідрана надвоє", бо болить серце героя за її майбутнє.
