Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Яв серці маю те, що не вмирає!
Леся Українка.
Свіжим подихом людської чистоти і благородства віє від таких високих за душевним настроєм творів, як "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського, "В неділю рано зілля копала" Ольги Кобилянської, "Лісова пісня" Лесі Українки. "Лісова пісня" — це драма-казка про красу людських почуттів, про добро і зло, вірність і зраду, поезію і прозу життя.
У "Лісовій пісні" поєднується фантазія з дійсністю, буденне зі світлими поетичними мріями. Основна думка твору — боротьба за щасливе вільне життя, красу і вірність проти буденщини і користолюбства. В образі лісової царівни Мавки Леся Українка утверджує торжество кращих людських почуттів над прозою життя.
Мавка — це символ вірного кохання, поезії, духовної краси. Тонко відчуваючи музику, лісовичка покохала селянського хлопця Лукаша, бо його сопілка так співала, як не співала і весна. В звуках Лукашевої сопілки Мавка пізнала духовно багату, щедро обдаровану натуру, і це зробило довколишній світ ще прекраснішим.
Ні, ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, ай той покращав,відколи ми поєднались.
Заради свого кохання Мавка відмовилася від усього — покинула рідний ліс, волю, красу і зробилася служницею. Та доля була немилосердною до неї. Обставини життя, застарілі звичаї і погляди перешкоджають щастю молодят. Мати Лукаша мріє про таку невістку, яка була б доброю робочою силою. Килина тим і сподобалась свекрусі, що вправно поралась у хаті, одним духом вижала всю нивку. Мати хоче бачити свого сина у достатку, тому вважає, що саме з практичною Килиною, а не з мрійницею Мавкою Лукаш буде щасливий.
Трагедія Мавки — в непослідовності, роздвоєності Лукаша. Лукаш — вроджений музикант, тонко відчуває чари природи. Але ці високі пориви його душі вступають у протиріччя з щоденними турботами селянського життя, дрібновласницькими інтересами.
Спочатку Лукаш завдяки Мавці пройнявся любов'ю до людей, романтичними мріями і вірою в краще життя. Та життєві обставини виявилися сильнішими, і Лукаш піддається їх впливові. Леся Українка яскраво показала невідповідність високого покликання людини принизливим умовам її повсякденного існування.
А тільки — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись, —
з сумом каже лісова дівчина до коханого. Вона ще бореться за нього, хоче підтримати цвіт його душі, та груба проза життя перемагає натхненну душу Мавки. Згоріла Мавка від кохання і від горя, але не нарікає на свого милого: він занапастив її і разом з тим дав їй справжнє щастя — щастя кохання:
Ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос.
