Розповідь про кохання і смерть, про зраду і вірність, про красу природи, людської душі і про відсутність гармонії у стосунках люблячих душ... Усе це - повість О. Кобилянської "У неділю рано Зілля копала..." Написана за мотивами відомої народної пісні "Ой не ходи, Грицю...", ця повість сягнула далеко за рамки простої оповіді подій і пристрасті розігруються в ній майже за Шекспіром...
...Циганка Мавра, дружина (отамана) табору Раду, народила білу дитану. За це її викидають з табору, а дитину (сина) підкидають у бездітну родину. Мавра знаходить собі покровительку, у якої народилась дочка, Тетяна. Мавра виховує Тетяну, стає найближчою (окрім матері) для неї людиною. А тим часом в іншому селі підростає синьоокий Гриць, білий хлопець з циганською душею. Гриць і Тетяна зустрітись і покохались, але згодом Гриць вибрав іншу.
Ось би, запалося, і все. На цьому можна скінчити і повість, і цю коротку розповідь. Але річ у тім, що І ринь і Тетяна - незвичайні люди, їх романтичне кохання перетворюється на трагедію тому, що зіткнулись два сильні, схожі, але дуже протирічні характери.
Тетяна належить до тих натур, що вже, як люблять, то люблять навіки. Почуття переважають у неї все. І коли вона зрозуміла, що щастя неможливе, то вбила "лихо", що було у Гриці, а з ним і самого Гриця...
Гриць же - теж сильна людина, яка віддається своїм почуттям, . віддається моменту. Але почуття його, як і його чудернацька душа, двояться: він любить і Настку, і Тетяну, він і реаліст, і романтик. Спокій, тихий домашній затишок переважають врешті-решт бурхливі, як гірська річка, відносини з Тетяною...
Не знаю, чи можна назвати єдиним можливим виходом у подібній ситуації смерть зрадника. Не знаю навіть, чи можна співчувати Тетяні: у трагедії винна певною мірою і вона сама, бо поставила своєму обранцю дуже високу моральну планку, яку здолати йому було не під силу... Дехто зміг би жити після такого, Тетяна - не змогла. Бо разом з Грицем пішла з життя і її душа, те велике і світле людське щастя, що було у них, попри всі зради і негаразди. ...Ця дивна повість лишає в душі глибокий слід, породжує сум'яття почуттів, бурю різних емоцій. А, може, гак воно і повинно бути, бо не - справжнє мистецтво...
