Розуміння мовних одиниць - важлива закономірність засвоєння рідної мови. Робота над їх семантикою проводиться протягом усього періоду навчання. Відомо, що учні зрозуміють лексичні і граматичні значення рідної мови, якщо засвоять поняття "смисл" слова, морфеми, словосполучення і речення. Виникає необхідність у навчанні мови як знакової системи, що кодифікує позамовну дійсність. Оскільки мовні знаки співвідносяться з одиницями мови (морфемами, словами, словосполученнями, реченнями), їх смисл засвоюється в процесі вивчення рівнів мовної системи. Засвоєння мовного знака вимагає запам'ятовування його матеріальної (звукової) оболонки й усвідомлення того, як він співвідноситься з реальною дійсністю та як функціонує в тексті. Так, слово неділя сприймається учнем як заперечення дії, діла: префікса не-, що походить від заперечної частки не, й основи слова діло. Смисл слова неділя, таким чином, розуміється дитиною як вихідний день, вільний від обов'язкових справ; закінчення -я усвідомлюється як морфологічна ознака нього слова - приналежність його до класу іменників з ознакою жіночого роду. Дещо важче засвоюється слово лавсан, що утворилося внаслідок скорочення слів Лабораторія високомолекулярних сполук Академії наук. Щоб учні зрозуміли значення цього слова - різновид синтетичного (поліефірного) волокна, що використовується в текстильній промисловості, необхідно ознайомити їх із назвою лабораторії, застосуванням синтетичного матеріалу тощо. Граматичні ж значення цього слова учні сприймають легше внаслідок зовнішньої аналогії до іменників чоловічого роду. Розуміти слово (морфему, словосполучення, речення) - це значить співвідносити їх з певними явищами дійсності, уміти визначати їх функції, сприймати і вживати в контексті.
Засвоєння семантики мовних одиниць тісно пов'язане з мовленнєвою діяльністю, спілкуванням. Тому засвоєння мовних норм відбувається на всіх етапах навчання мови. Відомо, що мова як упорядкована система знаків функціонує в людському суспільстві у формі мовлення, яке підлягає системі правил, що склалася традиційно, тобто мовній нормі. Навчання мови вимагає від учнів здатності запам'ятовувати традицію сполучуваності мовних одиниць у мовному потоці, їх послідовність, взаємозалежність тощо. Робота над засвоєнням літературних норм проводиться при вивченні лінгвістичної теорії і потребує повсякденного тренування. Основи норм (значення слів та їх сполучуваність, словоформи, моделі словосполучень і речень) засвоюються в молодшому віці підсвідомо (так треба говорити!), пам'яттю й удосконалюються під час вивчення систематичного курсу української мови.
Процес повного засвоєння літературних норм довготривалий і складний. Якщо, наприклад, орфографічні, пунктуаційні норми ґрунтуються насамперед на запам'ятовуванні правил, то стилістичні норми потребують ґрунтовних знань усіх рівнів мовної системи, умінь розрізняти мовні одиниці за ступенем їх конотації та визначати особливості текстів різних стилів тощо.
Комунікативні якості мовлення (змістовність, чистота, логічність, точність, виразність тощо) виявляються тільки в процесі мовлення, отже, потребують постійної уваги до мовленнєвої діяльності.
Засвоєння української мови вимагає від людини умінь оцінювати її виражальні засоби і користуватися ними в усному і писемному мовленні. Ця закономірність випливає з попередньої і виявляється в умінні виявляти виражальні можливості мовних засобів у процесі спілкування. Досягти цього можна, дотримуючись функціопально-стилістичного спрямування у навчанні рідної мови і домагаючись засвоєння української стилістики. Виразність, емоційність мови діти вчаться відчувати змалечку, однак поглиблене вивчення мови допомагає їм проникнути в тонкощі смислових і стилістичних відтінків мовних одиниць. Учні повинні навчитися оцінювати їх виразність, розрізняючи стилістичні особливості багатозначних слів, лексичних і граматичних синонімів, синтаксичних структур, стилістичні колорити текстів різних типів і стилів мовлення. Ця закономірність виявляється не тільки в розумінні суті виразності мови, але й засвоєнні способів вираження емоційності та експресивності у мовленні під час спілкування.