Початок ХХІ ст. характеризується появою окремої галузi лексикологiї – неологiї, або науки про новi слова (неологiзми), у тому числi й iндивiдуально-авторськi новотвори. Словотворчiсть окремих українських письменникiв вивчали М.Братусь, Г.Вокальчук, Н.Гаврилюк, В.Герман, Н.Дужик, О.Жижома, А.Калєтнiк, М.Кудряшова, Л.Пашко, Н.Сологуб, О.Тищенко, Т.Юрченко та iн.
Беручи до уваги погляди українських i зарубiжних мовознавцiв (Г.Вокальчук, Є.Карпiловської, Ж.Колоїз, О.Ликова, Р.Намiтокової, О.Стишова, Н.Фельдман та iн.) на обсяг понять нове слово, неологiзм, iнновацiя, лексичний новотвiр, оказiональне слово, поширених у сучаснiй неологiї на позначення нових складникiв лексикону й оказiональних авторських лексичних новотворiв, у дослiдженнi термiни лексична iнновацiя, неолексема, новотвiр, авторський (лексичний) новотвiр, оказiональне слово, оказiоналiзм розглядаються як синонiмiчнi. Авторський лексичний новотвiр (далi – АЛН) розумiємо як мовленнєве утворення системного й асистемного характеру, що виникло у процесi iндивiдуального творчого акту внаслiдок свiдомого порушення автором мовної норми. Такi новотвори – це периферiйнi лексичнi елементи, створенi переважно зi стилiстичною метою i вперше засвiдченi у письмових текстах художнього, наукового чи публiцистичного стилю; крiм того, вони не зафiксованi у словниках нацiональної мови вiдповiдного перiоду. Дослiджуваним одиницям притаманнi ознаки нестандартностi й новизни.
У сучаснiй лiнгвiстицi велику увагу придiлено вивченню мови дiаспорних поетiв, оскiльки вона живо й рiзнобiчно вiдтворює динамiчнi процеси у сферах матерiальної та духовної культури українського соцiуму. Так, дослiджувалася словотворча практика Яра Славутича (Н.Сологуб), здiйснювався порiвняльно-зiставний аналiз iнновацiйних лiнгвальних явищ у поезiї шiстдесятникiв i членiв Нью-Йоркської групи (Г.Сюта), вивчалися лiнгво-стилiстичнi особливостi української дiаспорної поезiї 60–80-х рр. XX ст. (О.Бiрюкова) та iн.
Особливої уваги дослiдникiв заслуговує й вивчення iндивiдуального стилю «патрiарха української поезiї в дiас- порi» Василя Барки – видатного українського письменника i науковця, який увiйшов в iсторiю сучасної лiтератури й мови як смiливий експериментатор не лише в галузi розширення iдейно-тематичного спектру творiв, а й у царинi оригiнального образотворення та авторської лексичної номiнацiї. Поетичнi тексти В.Барки насиченi елементами фольклорної образностi, релiгiйними мотивами, що слугують оригiнальною палiтрою для створення колоритних лексичних iнновацiй. Поодинокi розвiдки, присвяченi творчостi В.Барки, належать лiтературознавцям (Т.Головань, О.Маланiй, В.Пушко, Г.Швець) та фольклористам (М.Вовк). Спецiальних же лiнгвiстичних дослiджень семантичних, словотвiрних особливостей мови творiв В.Барки (зокрема розмаїття iндивiдуально-авторських новотворiв) у сучасному мовознавствi фактично немає, а мовний матерiал поетичних текстiв автора не введено в активний на- уковий обiг. Мета дослiдження полягає у з’ясуваннi семантичних та словотвiрних особливостей лексичних новотворiв В.Барки.
В.Пушко зауважує, що «В.Барка – один з модернiстiв, який спирався на традицiю нового типу художнього мислення, прикметну для початку ХХ ст., також на фольклорнi джерела, барокову поезiю, свiт Св. Письма, традицiї й досвiд Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського, В.Стефаника». Індивiдуальнiсть автора виявляється в його авторських лексичних новотворах.
Для поетичної манери Барки характерне також використання деяких рис символiзму. Активний дослiдник творчостi поета Б.Рубчак зазначає, що «одна з найважливiших рис Барчиної оригiнальностi в тому, що вiн умiє зв’язати впливи рiзних лiтературних та усних традицiй iз цiлком власним свiтом, спершу перетопивши цi впливи вогнем унiкальної творчої особистостi».
Словотворчiсть Барки є надзвичайно плiдною. Поет багато експериментував у царинi iндивiдуально-авторської номiнацiї впродовж багатьох десятилiть (з 1931 по 1991 рр.). Раннiм поезiям автора не властиве активне словотворення. Лише пiсля «добровiльної поетичної нiмоти... безмовного десятилiття» Василь Барка почав писати вiршi. Цей перiод у творчостi письменника (з 1941 по 1991 рр.) можна назвати найряснiшим з погляду створення iнновацiй. Можливо, сприяло цьому те, що «вiршi, переважно серед природи, за межами табору, складалися бiльш незалежними».
Поетичний словник Барки налiчує понад 1300 АЛН. Найзначущiшими у його словотворчiй практицi були 1944, 1946, 1952, 1980, 1981 роки.
О.Гринiв видiляє три перiоди у поетичнiй творчостi Василя Барки:
1. Перiод «соцiалiстичної доби» (30-тi рр.).
2.Перiод Другоїсвiтовоївiйни(поетичнiкниж- ки «Апостоли» (1946), «Бiлий свiт» (1947)).
3. Заокеанський перiод.
Вiдповiдно до цiєї перiодизацiї, за нашими до- слiдженнями, найпродуктивнiшими нам видаються другий (324 новотвори) i третiй (841 новотвiр) перiоди. Якщо звернути увагу на їхню тривалiсть, то другий перiод був багатшим на дослiджуванi одиницi, хоча тривав лише три роки (1944–1946). Саме цей перiод вершинний у створеннi авторських лексичних новотворiв. Очевидно, це пов’язано, як уже згадувалося вище, з прагненням поета писати вiршi пiсля десятилiтньої перерви.
Як засвiдчує аналiзований матерiал, у творчостi В.Барки є перiоди, позначенi мiнiмальною продуктивнiстю у твореннi АЛН. Це, зокрема, такi перiоди: 1953–1963 рр. – зафiксовано 90 новотворiв; 1970– 1978 рр. – 3 оказiональнi одиницi. У цi перiоди В.Барка, крiм поезiй, писав також прозовi твори, есе, лiтературознавчi працi.
Частотний розподiл лексичних iнновацiй В.Барки за частиномовними класами нерiвномiрний: iменники становлять 746 одиниць, прикметники – 322, дiєслова (та їхнi форми) – 126 одиниць, прислiвники – 112 одиниць. Саме цi частини мови, як довели мовознавцi, «iснують у всiх мовах, незалежно вiд рiзноманiтностi мовних засобiв їх вираження, i скрiзь вони є категорiями, що зумовлюють усi iншi категорiї".
Аналiз авторських iнновацiй за способами словотвору засвiдчує, що найактивнiше В.Барка створював оказiональнi одиницi рiзних частин мови такими способами: основоскладання (36 %) – небокруг, курослiпий, трояндоподiбний, дощопад, злопротивник; суфiксацiя, у т.ч. i нульова (31 %) – пелюстково, пустельничник, пропад; юкстапозицiя (13 %) – крапляобраза, листок-нiж, лiлiя-невдаха, коса-колосок, хмара-пiна, сон-самотина,
